У ті часи мало хто розкошував, дорогих частунків не їли навіть на Різдво, але тітка Кітті завжди примудрялася потішити нас чимось смачненьким і вміла перетворити найнуднішу прогулянку на цікаву пригоду. Вона просто обожнювала дітей, і я впевнена, що наша компанія їй подобалася більше, ніж товариство нудних дорослих.
У них у вітальні стояло велике піаніно. Умілою піаністкою вона не була, проте цілком могла виконати прості дитячі мелодії чи награти нам, коли ми хотіли поспівати Blow Away The Morning Dew[50] чи The Sweet Lass of Richmond Hill[51].
Ще у них стояло бездротове радіо — у мене вдома такого не було, і ми часто слухали Генрі Голла[52] і його групу, а також In Town Tonight — одне з перших розмовних радіо-шоу. По суботах інколи крутили оперету — «Веселу вдову» чи «Дикі фіалки», і тоді тітка Кітті вимикала світло, і ми уявляли, що сидимо у справжньому театрі, а в «антрактах» ласували цукерками Cadbury’s Milk Tray.
Вона була набожною людиною, і англіканство багато для неї важило. Вона любила ходити в церкву недільними ранками. Інколи й ми йшли з нею через весь Пензанс, підіймаючись угору крутою вулицею до церкви Святої Марії. Служби там завжди були урочисті, з класичними ароматами і дзвонами, з причастям і ладаном. Однак, вийшовши на свіже повітря, ми завжди відчували певне полегшення, а ще охоче поверталися додому, бо там на нас чекав недільний обід.
Мама і тітка Кітті не були знайомі. А коли зустрілися, то подругами не стали, бо мама ревнувала мене до цієї незнайомої жінки, а тітка Кітті не могла пробачити їй захоплення християнською наукою.
Коли я, не подумавши, розповіла тітці Кітті, що мама є прихильницею цієї теорії, та була приголомшена і вважала — і небезпідставно, — що мама абсолютно не задовольняє моїх духовних і фізичних потреб. Мабуть, з того моменту вона почала ставитися до мене інакше — із Сариної шкільної подружки я перетворилася на вразливу дівчинку, обділену життям. А ще вона хотіла залишити мене біля себе назавжди, щоб я жила повноцінним життям і в мене було чудове майбутнє.
Я знала, що дві мої мами мають серйозні розбіжності у поглядах на життя, але вирішила не звертати на це уваги. Любити двох завжди важко, а коли тобі десять — то просто неможливо.
Коли мені виповнилося дванадцять, моя сімнадцятирічна сестра закінчила школу, і мама вирішила поїхати з нею на рік у Бірму до батька. Щодо мене, то вона хотіла, щоб я пожила цей рік у пансіоні при школі Святої Клари, у якій я навчалася, а канікули проводила з тими людьми, які мене до себе запросять. Мені ця ідея зовсім не сподобалася. І тітці Кітті також. Тому вона зателефонувала моїй мамі — і попросила, щоб та дозволила мені цей час пожити в них. Запевнила, що я щодня ходитиму у школу із Сарою і Гаррієт, усі канікули ми проводитимемо разом, і вони з дядьком Джимом дбатимуть про мене.
Спершу мама була категорично проти. Можливо, їй здавалося, що, погодившись на цю пропозицію, вона віддасть мене, відпустить в іншу родину. А ще вона страшенно не любила, коли хтось інший приймав за неї рішення, коли вона втрачала контроль над ситуацією. Тому відразу відмовилася від пропозиції тітки Кітті. А потім у справу втрутився тато. Вони з мамою довго листувалися, і нарешті мама здалася і погодилася. Я полегшено зітхнула.
Ми спакували речі, купили квитки. Мама пошила стільки літніх суконь для себе і старшої доньки, що її швейна машинка аж розжарилася до червоного. Затим, попрощавшись, вони сіли в лондонський потяг і поїхали вдалечінь. Тітка Кітті пішла зі мною на вокзал, щоби провести їх. Щойно потяг зник з очей, ми спустилися з платформи, пройшли через приміщення вокзалу і вийшли на паркувальний майданчик, де на нас чекав «остін» Трембатів.
Той рік пролетів дуже швидко. Семестри, канікули, пори року швидко змінювались. Ми втрьох зранку ішли в школу, о четвертій поверталися додому, пили чай і робили домашні завдання. Тітка Кітті щодо цього була невблаганна — вона вважала, що спершу треба впоратися з домашніми завданнями, а потім спокійно відпочивати решту вечора. Інколи з уроками виникали проблеми, але вона, на відміну від моєї мами, завжди була готова допомогти.
Ні, вона не робила їх замість нас, але завжди була поруч зі словником чи енциклопедією, слухала нашу французьку вимову чи перевіряла, як ми запам’ятали історичні дати. Щоправда, з математикою вона ніяк не могла нам зарадити, і ми годинами мучилися над алгеброю і садистськими задачами. Ділити чотири фунти, вісім шилінгів і чотири пенси на один фунт, два шилінги і шість пенсів було важко і нудно. Попри те, що ми із Сарою отримували переважно гарні оцінки, математику заледве витягували.
51
Любовна балада, у якій уперше з’явилася метафора «троянда без шипів». Також — один із військових маршів Британської армії
52
Генрі Роберт Голл (1898–1989) — англійський виконавець, який регулярно виступав на BBC Радіо.