Сем подзвонив, і двері відчинила Джейні.
— Нарешті. Я вже думала, що ти десь загубився.
Вона була вдягнена у джинси та червоний пуловер, а темне волосся зачесала нагору й заколола черепаховою шпилькою.
— Пройшовся трохи.
Джейні зачинила двері.
— Декому недільної прогулянки під дощем у Річмонд-парку на весь тиждень вистачило б. То як усе пройшло? Я маю на увазі обід із президентом компанії.
— Нормально. Я все розповім, тільки трохи згодом, — сказав Сем і простягнув їй букет лілій. — Це тобі. Подарунок добрій хазяйці цього дому.
— Дякую. Зовсім не обов’язково було купувати квіти, але мені приємно. Тим паче лілії. Від них у всьому будинку пахнутиме, як у райському саду. Ходімо на кухню, наллю тобі чаю.
Сем затримався на хвильку, щоб зняти пальто і повісити на гачок поруч із багатьма маленькими пальтами й анораками, а тоді рушив за нею з важким пакетом із пляшками в руках. Коньяк поставив у бар, а шампанське — у холодильник.
— Шампанське! — вигукнула Джейні, наливаючи в чайник води. — Ми щось святкуємо?
— Можливо, — відказав Сем, затим відсунув стілець, сів і сперся ліктями на стіл. — А де Дейзі й Лео?
— Нагорі, дивляться телевізор чи в комп’ютерні ігри грають. Я їм дозволяю, коли домашнє завдання зроблять.
— Пахне просто казково.
— Вечерю готую. А ще в мене погана новина. У нас буде гість.
— І що ж тут поганого?
— Бо він нестерпна людина.
— Навіщо ж тоді ви його запросили?
— Не запрошували. Сам напросився. Давній знайомий моїх батьків, зараз сам у Лондоні, самотньо йому. Він зателефонував мені, і його голос був таким нещасним, що я собі на лихо запропонувала йому зайти. А тепер дуже шкодую про це. А так хотілося посидіти лише утрьох. Нілу вже про це сказала. Зателефонувала на роботу. Певна річ, він розлютився, але пообіцяв приїхати додому раніше — коктейлів зробити, стіл накрити, вогонь у каміні розвести.
— Я і сам міг би це зробити.
— Ти наш гість. Іди в душ, відпочинь і наведи красу.
— Я так розумію, твого небажаного друга треба вразити? — запитав Сем, а Джейні скривилася. — Та годі тобі, що в ньому такого жахливого?
Вона взяла великий різнобарвний глек, набрала в нього води й почала зосереджено розставляти в ньому лілії.
— Він не те щоб жахливий. Просто нудний трохи. І любить, щоб його сприймали як старого roué[9]. Коли він поруч, якось інстинктивно хочеться триматися від нього подалі.
Сем розсміявся.
— Такий, значить.
— Ну якось так. Він був тричі одружений, але зараз живе сам.
— А звідки він?
— Здається, це однокласник мого тата, але зараз живе чи то на Багамах, чи то на Барбадосі. Багато років уже.
— А що він робить у Лондоні?
— Не знаю точно. Проїздом до Франції, мабуть. Зібрався до Ніцци на Різдво.
— Ніби цікавий чолов’яга.
— Аж ніяк, — відказала Джейні та замилувалася квітами. — Отак. Тепер гарно. Ще раз дякую. Я їх поставлю у вітальні. — Чайник закипів, і вона потягнулася до заварного чайничка. — Мені страшенно цікаво, як там сьогодні у тебе все пройшло, але коли готую — не можу зосередитися на чомусь іншому, а ще треба зайнятися пудингом.
— Гаразд, готуй, розповім згодом.
— Але ж усе гаразд, Семе? Усе добре пройшло?
— Так. Я так думаю.
— Чудово. Я справді рада.
Сем випив чаю, Джейні провела його з кухні, і він пішов нагору. Дейзі та Лео сиділи у себе в кімнаті. Телевізор вони вимкнули й, умостившись за доволі стареньким столом, заваленим папірцями, щось вирізали. Також на столі Сем побачив клей, фломастери, кольорові нитки та стрічки. Діти явно щось майстрували.
— Привіт, Семе, — привіталися вони.
— Привіт. Що робите?
— Різдвяні листівки, — з поважним виглядом відповіла Дейзі. — Сьогодні вчителька малювання показала нам, як їх робити, а я тепер учу Лео. Папір треба намастити клеєм і посипати блискітками. Тоді вони приклеяться. Але спершу треба щось намалювати.
— Наприклад?
— Ну ялинку. Чи шкарпетку з подарунками. Або будиночок із сяючими віконечками. Тільки блискітки розсипаються скрізь. Лео називає їх блищиками. Отже, Лео, складаєш папір отак, дуже акуратно… і рівненько…
Діти явно не потребували Семової допомоги. Тому він тихенько пішов у свою кімнату, роздягнувся й став під душ.
Іди в душ, відпочинь і наведи красу. Сем прихопив із собою The Times, тож після душу закутався у товстий халат і плюхнувся на ліжко, щоби почитати газету. Але зосередитися не виходило, тому він кинув газету на підлогу і просто лежав, утупившись у стелю. З-за зачинених дверей долинали дитячі голоси, телефонні дзвінки, кроки Джейні, яка йшла відповідати, запаморочливо смачний аромат вечері. А пізніше Сем почув шум води в дитячій ванній.