— Кашемір?
— Звісно.
— Я так розумію, і з Китаєм працюватимете?
— У Девіда Свінфілда вже є агенти в Маньчжурії.
— А обладнання?
— Мабуть, купимо швейцарське.
— Але ж тоді доведеться перенавчати всіх працівників…
— Так, але навчання проведуть представники постачальників прямо на місці. На жаль, штат доведеться скоротити.
Ніл помовчав, подумав. Потім зітхнув і спантеличено похитав головою.
— Звучить справді цікаво, та я не уявляю, як ти житимеш на торф’яних болотах після Лондона та Нью-Йорка. Все одно, що стати британським віцеконсулом на Андаманських островах. Таке собі підвищення.
— Зате я займатимуся тим, що знаю і вмію.
— А платня?
— Підвищили.
— Отже, дали тобі хабаря.
— Та ні, просто бонус, — усміхнувшись, відказав Сем.
— А у вільний час що робитимеш? Коли не треба буде працювати на фабриці чи копирсатися у гросбухах? Навряд чи в Баклі життя вирує. Може, навіть доведеться навчитися грати в лото.
— Рибалитиму. Пам’ятаєш, як ми з татом ходили рибалити? І гратиму в гольф. Там неподалік щонайменше п’ять чудових полів. Стану членом місцевого гольф-клубу, подружуся зі старими джентльменами в заляпаних супом пуловерах.
— Напевно, зустрінеш там чимало Ніків Фалдо[10].
— Можливо.
— Тобі не здається, що це крок назад?
— Якщо повернення до своїх коренів — крок назад, то я згоден на нього. І, як не дивно, мені подобається думка, що я стану людиною, яка подолає проблеми, що там накопичилися. Як управляти маленькою фабрикою, я теж знаю. Навчився у батька. А він справді любив цей бізнес. І ткацькі верстати теж. Любив їх так, як інші чоловіки — автомобілі. До рулонів твіду торкався, ніби гладив їх. Він отримував справжнє задоволення від дотику шерсті. Може, я теж такий. Одне знаю напевно: маркетинг мені набрид. Уже не можу дочекатися, коли знову опинюся на фабриці. Почну все спочатку. Сьогодні мені здається, що це саме те, що мені потрібно.
Ніл уважно подивився на нього і сказав:
— Не ображайся, але мені здається, що твій президент поводиться з тобою як батько із сином, якому підшукує нові й нові заняття.
— Бо в мене особисте життя розвалилося?
— Ну так.
— Та ні. Я запитав його про це за обідом. Виявляється, він уже давненько вирішив перекинути мене на ту фабрику, задовго до того, як почув про Дебору.
— Ну звісно. Дурне запитання. Сер Девід Свінфілд не став би тим, ким став, якби мав добре серце. І коли ж ти їдеш?
— Якнайшвидше. Але маю ще деякі справи владнати. Завтра зустрінуся з банкірами. Треба скласти графік інвестування. І ще дещо.
— А де ти там житимеш? Ти ж ніби казав, що сини Мактаґґерта продали всі будинки.
— Так. Та то дрібниці. Можу в готелі жити чи винайму будинок. Або познайомлюся з чорноволосою дівчиною і поселюся з нею в хатинці з дереновим дахом.
— Хай буде так! — розреготався Ніл. Затим глянув на годинник, зручніше вмостився своєю чималою дупою у кріслі, позіхнув і почухав потилицю. — Ну що ж, можу тільки побажати успіхів, старий.
— Просто треба штовхнути все це як слід, щоб воно зрушило з місця.
Ніл широко всміхнувся і відказав:
— Тоді раджу прикупити пару міцних кросівок, бо знадобляться… — Він не договорив, бо подзвонили у двері. — От лайно! — буркнув Ніл, поставив склянку і звівся на ноги. — Старий зануда приперся.
Не встиг він зробити й кроку, як відчинилися кухонні двері, і Джейн швидко вийшла в хол. А за мить пролунав її голос:
— Привіт. Як ти? Дуже рада тебе бачити. — У її голосі звучала непідробна радість, і Сем уже вкотре подумав, яке в неї добре серце. — Заходь. — Далі почулося чоловіче бубоніння. — Ой, цукерки. Як приємно. Треба сховати їх від дітей. Ти пішки йшов від метро чи все-таки зміг спіймати таксі? Давай пальто, я повішу. Ніл тут…
Джейні відчинила двері у вітальню, і Ніл ступив назустріч гостю. Сем теж підвівся з крісла.
— Привіт… — мовив Ніл.
— Ніле. Нарешті! Радий зустрічі. Давно не бачилися. Дуже дякую, що запросили.
— Та нема за що.
— Ти лишень подивися, що він мені приніс, — утрутилася у розмову Джейні та показала чоловікові цукерки. На вечір вона перевдягнулася в чорні вельветові штани й білу сатинову сорочку, а зверху пов’язала смугастий червоно-білий фартух. У руках тримала скромну коробочку м’ятних цукерок у шоколадній глазурі. — Смакота.