Керрі відмовилася бути подружкою нареченої на цьому весіллі. Худа і висока, вона старанно навчалася, бо понад усе на світі хотіла вступити до університету. Від її зовнішнього вигляду мама впадала в розпач — вона ненавиділа улюблені доньчині зношені джинси, важкі черевики й мішкуваті футболки. А коли Керрі принесла з крамниці вживаного одягу «Оксфам» потерту шкіряну куртку, Доді мало не знепритомніла.
Коли вдома прозвучало слово «дружка», Керрі одразу ж рішуче озвучила свою позицію.
— Ні, — заявила вона.
Вибухнув скандал.
— Як можна бути такою егоїсткою?! — кричала Доді.
— Та дуже просто.
— У тебе тільки одна сестра, подумай про неї!
— Слухай, ма, я б навіть і заради королеви на це не пішла. Я метр сімдесят зростом, тому роль дружки не для мене. Я не йтиму до вівтаря у рожевій тафті, схожа на меренговий рулет. І на цілковиту ідіотку.
— Ти чудово знаєш, що рожевої тафти не буде. Ми з Ніколь обрали темно-рожевий шифон.
— Ще гірше.
— Ти ніколи не думаєш про своїх рідних. Лише про себе.
— Цього разу я якраз і думаю про Ніколу. У неї купа симпатичних подружок, які мріють стати дружкою. Та й загалом, — позіхнула Керрі, — я не фанатка церковних весільних церемоній. — Інколи їй подобалося позлити матір. — Чого не можна просто піти й розписатися? Зекономили б купу грошей. Хоча тоді не буде ані весільних подарунків, ані чеків на чималеньку суму.
— Яка ж ти зла.
— Та не зла я. Просто розмірковую логічно.
Доді набрала повні груди повітря, намагаючись заспокоїтися, а тоді сказала тихим, рівним голосом:
— Якщо хтось захоче подарувати Ніколі чек на весілля, то я напевно знаю, що вона прийме його з вдячністю. Зрештою, їм треба обставляти нову квартиру. Купити холодильник, лампи, килими. Все це недешево коштує.
— Краще всі ці гроші покласти на спеціальний рахунок — буде чим платити за розлучення…
Доді вилетіла з кімнати, гепнувши дверима. Зате про дружку більше ніхто і не заїкався.
Саме молодшій доньці Джеффрі зізнався першій. Їй було вже дев’ятнадцять, вона вивчала літературу і філософію в Оксфорді й насолоджувалася кожним днем свого життя. Одного недільного ранку він зателефонував їй із Лондона.
— Ти сьогодні зайнята?
— Та не дуже.
— Хочу запросити тебе на обід.
— Оце так.
— Мама поїхала до Ніколи. У Люсі температура, тож вона помчала допомагати. Я буду в тебе приблизно о дванадцятій.
— Чекаю, — радісно відказала Керрі.
Стояв золотий жовтневий день. Забравши Керрі з гуртожитку, Джеффрі повіз її за місто у ресторан Le Мапоіr aux Quatre Saisons[13]. Обід був неймовірно смачним і надзвичайно дорогим. Після обіду вони погуляли парком, потім сіли на лавочку, гріючись в останніх променях бабиного літа. Співали пташки. Листя падало на траву, наче мідні монети.
І тоді Джеффрі розповів Керрі про Серену — як познайомився з нею, почав зустрічатися й закохався.
— Ми знайомі вже п’ять років. За віком Серена годиться мені в доньки, але вона для мене — все, і я вже не зможу без неї жити.
Її батько — зрадник. У нього є інша жінка. Керрі про таке й подумати не могла. І навіть не знала, що йому на це відповісти.
— Ти шокована, Керрі?
— Звісно, ні. Просто не очікувала такого.
— Я хочу залишити вас і зійтися з нею. — Керрі глянула на батька й побачила біль у його темних очах. — Я жахливо з тобою вчиняю.
— Ні. Ти просто кажеш правду.
— Я б і раніше пішов. Але не міг, поки не був упевнений, що ви з Ніколою… влаштувалися в житті, мабуть. Подорослішали. Я мав бути поруч, поки був вам потрібен. Тепер усе інакше. Зараз я знаю, що ти міцно стоїш на ногах. А Нікола заміжня, має доньку. Сподіваюся, вона щаслива. Майлз завжди здавався мені порядним чоловіком, хоча й слизький він трохи. Вона, мабуть, не дає йому спокійно жити. Та це вже його проблеми.
— Бідолашний ти мій, — сказала Керрі й подумала про шлюб батька з Доді. А за мить спитала: — А ти був дуже нещасний всі ці роки?
Джеффрі похитав головою.
— Ні. У мене в житті було чимало радісних моментів, особливо пов’язаних із тобою. Але я втомився прикидатися і бачити в усьому позитив. Більше не можу пахати як віл, намагатися заробити більше, мучитися і все одно заледве виходити в нуль. Хочу іншого життя. Хочу тепла, любові, спілкування, сміху. А Доді цього мені не дасть. Ми вже багато років спимо окремо — ти знаєш, мабуть. Я хочу дім, куди зможуть приходити мої друзі, щоб посидіти на кухні за спагеті й келихом вина. Хочу після роботи відчиняти двері й знати, що мене чекають. Хочу зранку голитися й чути, як смажаться яйця з беконом, як закипає кава. І це не криза середнього віку. Це глибока потреба, яка живе в мені вже роками.