— Я б не хотіла їхати з ними. Мерилін не дуже мене любить, а кататися на лижах я не вмію, тож навряд чи це буде весело.
— А в тебе немає близьких подружок, мами яких люблять влаштовувати затишне Різдво — і в яких ти могла би погостювати?
Люсі трохи засоромилася, бо таких подружок у неї не було. Звісно, вона багато з ким дружила у школі, але ні в кого з них не було такої турботливої мами. Наприклад, в Емми Робертс, яка найкраще підходить на роль близької подружки, мама працює в журналі редакторкою й вічно поспішає на чергову зустріч.
Люсі її бачила раз чи двічі, не більше. Емма дуже незалежна, сама організовує своє життя, має ключ від квартири, а вдома за нею доглядає прислуга-шведка. Поки що Емма навіть не згадувала про Різдво, хоча вони з Люсі багато часу проводять разом і розмовляють про все на світі. Керрі чекала. Темні очі, які світилися добротою, спостерігали за Люсі.
Нарешті та відповіла:
— Знаєш, я думала, може, поїхати в Корнволл? До дідуся. Тільки я там ніколи не була і його навіть не пам’ятаю. А ще я зовсім не знайома із Сереною, Беном і Емі. А бабуся завжди скаженіє через них і навіть імен їхніх вимовляти не хоче. Але я подумала, якщо інших варіантів не буде, то, можливо, вона мене відпустить.
— А ти б хотіла до них поїхати?
— Так. Гадаю, так. Але я там ніколи не була… — Люсі замовкла, а за мить тихим голосом додала: — Хоча, можливо, вони взагалі не захочуть, щоб я до них приїздила.
— Я вважаю, що це чудова ідея, — сказала Керрі, — і колись ти обов’язково поїдеш туди. Але не на це Різдво. Я говорила із Джеффрі, коли повернулася з Австрії, і знаю, що в них будуть гості. Дім у них невеличкий, і місця всім не вистачить.
Надія вмерла.
— А-а, ну гаразд…
— Але тобі обов’язково варто колись туди поїхати. Може, навесні. Вони дуже зрадіють, і ти їх усіх полюбиш. Але зараз нам треба придумати щось інше.
Тут важило слово нам.
— Нам?
— Так. Тобі й мені. Це ж ми з тобою сироти без роду-племені. То що робитимемо?
— Маєш на увазі на Різдво?
— Ну звісно, на Різдво.
— У Лондоні?
— Гадаю, в Лондоні буде нудно. Треба кудись поїхати.
— Але куди?
Здавалося, відповіді немає.
Керрі підвелася, підійшла до вікна, підняла тюль і глянула на похмурий дворик унизу.
— Є в мене одна ідея. Щойно спала на думку, — сказала вона, затим опустила тюль, розвернулася і підійшла до стола Люсі. — Ти колись чула про Елфріду Фіппс?
Люсі похитала головою, очікуючи, що буде далі.
— Вона просто янгол. Двоюрідна сестра Джеффрі. Твоя бабуся її завжди недолюблювала, бо вважала Елфріду норовливою і розпусною. Елфріда акторка, у неї завжди було багато чоловіків. У них із бабусею нічого спільного. Але я її завжди любила, а коли навчалася в Оксфорді, ми знову почали спілкуватися і дуже подружилися.
— А скільки їй років?
— Ой, та вона вже старенька. За шістдесят. Але я не зустрічала веселішої та позитивнішої людини.
— Де вона живе?
— Раніше жила в Лондоні, але потім її… ну не чоловік, але вона його дуже кохала… Так от, він помер, і вона переїхала за місто. Кілька років тому їй зробили операцію, і я її доглядала, поки вона одужувала. Джеффрі казав, що вона живе в маленькому селищі у Гемпширі. Будинок у неї невеличкий, але я впевнена, нам із тобою місце знайдеться. А якщо ні, то Елфріда щось придумає. Як тобі така ідея? Спробуємо?
— Ти і я?
— Й Елфріда.
— На два тижні?
— Звісно.
— А вона не заперечуватиме?
— Готова закластися на останній долар, що анітрохи.
— А як ми спитаємо?
— Я їй зателефоную. У мене є номер.
— Зараз?
— Ні, не зараз. Коли повернуся в Патні. Не хочеться, щоб про наші плани хтось довідався заздалегідь. А потім повідомимо їм як fait accompli[15].
— А якщо вона не захоче прийняти нас на Різдво?..
— Не будьмо песимістами. Віримо у краще. І поки що нікому ні слова. Це наша таємниця. — Керрі глянула на годинник. — О боже, вже майже перша. Я страшенно голодна, а ти? Бабуся казала, що зготує суп і паштет, але я не впевнена, що мені цього вистачить. Може, сходимо вчотирьох десь пообідати? Тут є поруч щось недороге й цікаве?
— Є «Розетті». П’ять хвилин іти.
— Італійська кухня?
— Спагеті й усе таке.
— Моє улюблене. То що скажеш? Ходімо до наших мам і скажемо, що на них чекає щось смачненьке.
— Я сьогодні йду в кіно з подружкою, — сказала Люсі, згадавши про Емму. — Зустрічаємося о пів на третю.
— Як ти туди їдеш?
— На метро.