— Елфрідо?
— Так.
— Це Керрі. Керрі Саттон.
— Керрі… Де ти?
— У Лондоні. Як ти?
— Нормально.
— Джеффрі сказав, що ти в Шотландії. Дав мені твій номер. Елфрідо, я хочу тебе про дещо попросити. Про послугу. Величезну послугу.
— Кажи.
— Щодо Різдва.
Говорили вони довго і про все на світі. Щойно Елфріда поклала слухавку, одразу почула, як відчинилися і зачинилися вхідні двері.
Отже, Оскар і Горас удома. Перехилившись через поручень, гукнула:
— У вас усе гаразд?
— Так. Ми прийшли.
Елфріда спустилася вниз. Оскар зняв куртку й капелюх і повісив їх на дерев’яному вішаку. А Горас швиденько пішов на кухню до миски з водою і свого теплого лежака.
— Вас так довго не було.
— Ми бозна-куди зайшли. Аж до іншого кінця поля для гольфа й назад. Я і забув, що це так далеко, — відповів Оскар, пригладивши рукою волосся.
«Втомлений він сьогодні», — подумала Елфріда і запитала:
— Чаю вип’єш?
— Я б не відмовився від чогось міцнішого.
— Тоді віскі. Ходи нагору. Я вже розвела вогонь. І принесу тобі віскі.
На кухні вона налила у склянку віскі, потім знову поставила чайник і зробила собі нову чашку чаю, бо попередня вистигла. Втомлений Горас уже міцно спав. Тримаючи в одній руці віскі, а в другій чай, Елфріда піднялася нагору. Оскар стояв, обіпершись руками об камінну поличку, і дивився на вогонь. Коли Елфріда увійшла, обернувся і вдячно усміхнувся.
— Ти просто диво.
Узявши склянку, повільно опустився у крісло і витягнув ноги. Елфріда засунула штори, лишивши ніч за вікном.
— Досі не закрила їх, бо сиділа біля вікна і виглядала тебе. Наче сестра Анна[17].
— Ти думала, я вже десь помер?
— Уява здатна намалювати страшні речі.
— Мене затримали. Познайомився із чоловіком біля гольф-клубу. Ми розговорилися. Він запросив мене випити чаю, і я погодився. А там його погукав якийсь старий у кріслі колісному. Поки вони розмовляли, я спитав у офіціантки, хто це. Виявилося, що це священник, Пітер Кеннеді.
Елфріда зачекала, що він скаже далі. Нарешті уточнила:
— І що далі, Оскаре?
— Я подумав, що він усе знає. Про аварію. Про Ґлорію і Франческу. Можливо, Гектор йому розповів. Спершу я вирішив, що він просто привітний чоловік, але боюся, він був аж надто добрим, надто співчутливим. Тобто він співчував мені. А я аж ніяк не хочу, щоб мені співчували чи жаліли мене. Я не хочу ані говорити з людьми, ані когось слухати. Хочу лише одного — щоб мені дали спокій. Тому я не дочекався, поки він договорить із тим старим чоловіком. Пішов. Додому.
— Ох Оскаре…
— Знаю. Вчинив грубо і нечемно.
— Впевнена, він усе зрозумів.
— Сподіваюся. А загалом він мені сподобався.
— Потрібен час. Мусить пройти трохи часу.
Оскар важко зітхнув.
— Ненавиджу себе.
— Ой, любий, не треба так.
— Ти не схвалюєш мого вчинку?
— Ні. Я розумію тебе. — Елфріда ковтнула чаю — гарячого, смачного. Обернувшись до Оскара, всілася зручніше у невеличкому вікторіанському кріслі, оббитому шотландкою. — Можливо, момент не найкращий, але хочу дещо в тебе спитати. І дещо сказати.
— Сподіваюся, ти не збираєшся мене кинути.
— Ні, ні. Сьогодні телефонувала дочка Джеффрі, Керрі Саттон. Вона повернулася з Австрії. І хоче приїхати до нас на Різдво.
— Але ж ми не святкуватимемо Різдва.
— Оскаре, я їй пояснила, що в нас буде відбивна з ягняти на обід і жодних гірлянд. І ще сказала, що так ми з тобою домовилися. Вона все розуміє. І зовсім цим не переймається. Каже, що їй Різдво теж нецікаве.
— Тоді нехай приїздить.
Елфріда на мить затнулася, а тоді продовжила:
— Але є один нюанс.
— Чоловік?
— Ні. Онука Джеффрі. Племінниця Керрі. Люсі. Якщо Керрі приїде, то й Люсі завітає разом із нею.
Оскар довго мовчав. Відвівши очі від Елфріди, втупився у вогонь.
Якусь хвильку він здався таким самим старим, як його дядько того дня, коли Елфріда переплутала їх. Зрештою вона порушила мовчанку:
— Я сказала Керрі, що повинна поговорити з тобою. Спитати в тебе про дівчинку.
— Скільки їй?
— Чотирнадцять.
— А чому вона обов’язково має приїхати?
— Е-е, навіть не знаю, як тобі все пояснити, — знизавши плечима, відказала Елфріда. — Там довга історія. Мама Люсі на Різдво їде у Флориду до друга, а донька з нею не хоче. А бабуся, Доді, не хоче залишатися з онукою. Егоїстка на егоїстці — у цій сім’ї завжди так. — Оскар не зронив ні слова. Елфріда прикусила губу. — Я можу зателефонувати Керрі й сказати «ні». Пояснити, що ще зарано. Маленька дівчинка завдасть тобі болю. Це може бути нестерпно. Я цілком тебе розумію і не засуджуватиму, якщо ти відмовишся від гостей.