В Оскара відвисла щелепа.
— П’ятсот фунтів? Ти впевнена?
— Сам глянь. Виписаний на тебе.
І вона простягнула йому чек. Оскар спершу ошелешено дивився на нього, а потім сказав:
— Прочитай-но листа. Треба розібратися, що це все означає.
Елфріда прочитала листа вголос:
Любі Оскаре й Елфрідо,
не писав раніше, бо хотів дати вам час обжитися на новому місці. Наскільки я знаю, ви доїхали без пригод, і Естейт-хаус чекав вас у хорошому стані. Маю зізнатися: коли ви поїхали, я написав листа Пітеру Кеннеді, священнику парафіяльної церкви у Крейґані. Я знаю, що ти, Оскаре, хотів жити тихо-мирно, щоб тебе ніхто не турбував, хотів сам пережити свою трагедію. Але я все одно хвилювався за тебе. Пітер — хороша людина і хороший друг, і я знаю, що йому можна довіряти — він нікому не розповість про твоє горе. Поки я не віддав будинок Г’ю, Пітер часто бував у Коррідейлі, і мені подобалося з ним спілкуватися, бо він розумна людина. Сподіваюся, він зв’яжеться з тобою, і хотів би, щоб ти прийняв його турботу і допомогу. Можливо, він бодай трохи розрадить тебе.
Ще сподіваюся, що ти не образишся на мене за це.
Мене трохи тривожить, що в Естейт-хаусі може бути малувато меблів та всього іншого, потрібного для життя. Як ти знаєш, я багато років там не був, хоча, коли Кохрани виїхали, я домовився, щоб за будинком приглядали. Оскільки я почуваюся відповідальним за те, що переконав тебе переїхати з Гемпшира у Крейґан, з величезним задоволенням хочу забезпечити вас усім, що потрібно для комфортного життя. Тому до листа додаю чек на п’ятсот фунтів — сподіваюся, цього вистачить, щоб купити те, чого вам бракує.
У Лондоні й досі сіро і холодно. Я рідко виходжу з дому, але з вікна спостерігаю за тим, що коїться надворі.
Сподіваюся, у вас обох усе гаразд. Буду радий, якщо ви мені напишете чи зателефонуєте, щоб я не хвилювався.
Бачив у The Times, що Ґранж продається. Хлопці часу не гають.
З найкращими побажаннями,
щиро ваш Гектор
Елфріда мовчки згорнула лист і поклала назад у конверт.
— Напишу йому сьогодні ж, — сказала вона.
— Це дуже щедро з його боку. Нам же нічого не треба.
— О ні, потрібно, — твердо сказала Елфріда.
— Наприклад?
— Скажімо, новий тостер, який не палить хліб, не тріщить і не б’є мене струмом. Наш уже дуже старий. І треба купити ліжко для Люсі. А ще було б непогано повісити штори на вікні на сходах.
— Я нічого цього не помічав, — зніяковіло буркнув Оскар.
— Чоловіки такого ніколи не помічають.
— Може, купиш іще посудомийку?
— Я не хочу посудомийку.
— Може, мікрохвильовку?
— Теж не хочу.
— Телевізор?
— Я його не дивлюся. А ти?
— Тільки новини. І Songs of Praise[18]. А ще музичний фестиваль класичної музики.
— Добре, що нам так мало треба. Правда, Оскаре?
— Однозначно, — відказав він, роздивляючись чек. — Поки що нам щастить. Я в понеділок зателефоную у відділення «Банку Шотландії» і відкрию для нас спільний рахунок. Тож можеш купувати меблі.
— Але ж ці гроші не для мене.
— Вони для нас обох.
— Ти вважаєш, що зможеш відкрити такий рахунок?
— Я вже десятки років їхній клієнт. Тож без проблем.
— Як ти все швидко владнав, Оскаре. І не забудь купити квіти для Роуз.
— Не забуду.
День видався чудовий. Вітру не було, а червоне сонце сяяло на чистому блакитному небі. Леді, які вирішили піти на закупи, обережно ступали тротуарами, щоб не посковзнутися. Усі вони повзувалися у зимові чоботи і надягли теплі шапки й рукавички. Час від часу вони зупинялися, зустрівши когось знайомого, і довго обговорювали новини, випускаючи хмарки пари в морозне повітря.
Церква, що виднілася за чорним мереживом голого гілля, сяяла золотом у сонячних променях. Над шпилем кружляли чайки, а на флюгері зручно вмостилася галка. На траві давнього кладовища осіла паморозь, і автомобілі, що приїхали з віддалених ферм на пагорбах, стояли, вкриті снігом, ніби ковдрою. Із напіввідчиненого багажника одного з них стирчала ялинка.
Елфріда швиденько впоралася з хатніми справами — застелила ліжка, розвела вогонь у каміні й принесла ще дров із сараю — а затим, умостившись біля величезного вікна, спостерігала за зимовим життям містечка. Оскар поїхав, хоча перед тим трохи затримався, бо лобове скло в автівці обмерзло, а двірники не хотіли працювати. Елфріда сподівалася, що Роуз Міллер зрадіє, побачивши його.
18
Релігійна програма