З любов’ю від нас обох
Елфріда
Перечитавши написане, поклала лист у конверт, написала на ньому адресу й наклеїла марку. Потім спустилася вниз і перевірила, що з продуктів треба докупити. Вирішила, що потрібно взяти трохи овочів і, може, дещо з фруктів. Горас спав на своєму лежаку і явно не хотів, щоб його турбували. Вдягнувшись тепліше, вийшла за двері. Замикати не стала — вона вже знала, що у Крейґані ніхто не зачиняє дверей.
Мороз кусався, але сонце трохи підтопило кригу, і тротуари стали мокрими й чорними. Та Елфріда все одно ступала обережно, як і всі жінки, які поверталися з крамниць із торбами. Вона надто дорожила своїми руками й ногами, щоб отак просто бігати посеред зими.
Відправивши листа, перейшла на інший бік вулиці до крамниці Артура Сніда «Овочі та фрукти». Сьогодні покупців не було, і Артур Снід продивлявся результати перегонів, обіпершись об стійку. Щойно Елфріда переступила поріг його лавки, він випростався і згорнув газету.
— Добридень, місис Фіппс. Як справи?
Місис Снід завжди називала свого чоловіка Арфуром. Завдяки Снідам Елфріда легше призвичаювалася на новому місці. І не лише тому, що місис Снід прибирала Естейт-хаус і розповідала безліч корисної інформації, а й тому, що вони обоє були кокні[20]. Елфріда, яка більшу частину життя прожила в Лондоні, насолоджувалася звучанням знайомого акценту і чомусь завдяки цьому почувалася тут не настільки чужою. Сніди переїхали в Крейґан п’ять років тому, а до того жили в Лондоні, у гамірному районі Гекні.
Елфріда докладно знала всі перипетії їхнього переїзду, бо місис Снід поділилася ними з нею за безліччю чашок чаю.
Арфур спершу мав невеличкий лоток на колесах на Хай-енд-роуд, а згодом зміг таки зібрати гроші й купити власну маленьку крамничку. Але якогось дня до нього прийшли представники місцевої влади й наполегливо попросили продати землю, на якій стояла його крамничка. І це була остання крапля. А потім він побачив у журналі для садівників і городників — завжди його купував, бо мав невеличку ділянку, на якій вирощував чудові кабачки — оголошення про продаж крамнички у Крейґані та сказав місис Снід: «Як тобі така ідея, моя старенька? Може, ми її купимо?» І віддана місис Снід відповіла: «Гаразд, Арфуре». Так вони переїхали у Крейґан, купили цю лавку і жодного разу про це не пошкодували. Тут живуть чудові люди, їхні клієнти. Арфур захопився боулінгом і риболовлею. А місис Снід вступила до Церковної гільдії, ходить на зустрічі і час від часу співає у церковному хорі.
Місцеві дуже добре прийняли їх, поважають і ходять до їхньої крамниці, та все одно іноді називають «білими переселенцями». Але вона вступила в їхню громаду по-доброму, без краплини ворожості.
— Дорогенька, будьте обережні — ваш друг сьогодні вранці купував у мене хризантеми для іншої жінки.
— Я знаю. Її звати Роуз Міллер. І я тримаю під контролем свої ревнощі. Чи є у вас капуста?
— Є хороша броколі. Тільки вранці привезли. Вантажівка ледве проїхала через пагорб — водій казав, там сантиметрів п’ятнадцять снігу насипало. Є ще кіпріотська картопля.
Елфріда купила броколі й картоплю, а також трохи мандаринів і два доволі сумні на вигляд грейпфрути — їх Артур продав за пів ціни — і склала все в сітчасту сумку.
— Одразу додому, так?
— Ні, — рішуче сказала Елфріда. — Ще хочу купити новий тостер. Нашому вже настав кінець.
— То лишайте сумку тут, я її віднесу вам, покладу в коридорі, одразу за дверима.
— Ви дуже добрі. І чому та картопля така важка? Дякую, Артуре.
І вона порожнем пішла далі вулицею, до крамниці «Вільям Крофт. Електротовари». Дзвоник над дверима задзеленчав, коли вона увійшла, і містер Крофт, одягнений у комбінезон кольору хакі, визирнув із майстерні, розташованої за торговельним залом.
Більшість часу він проводив там — ремонтував пилотяги, налаштовував телевізори. Він одразу впізнав Елфріду.
— Доброго ранку, місис Фіппс. Ви прийшли знову?
— Так. Я прийшла за тостером. І цього разу я його таки куплю.
— Виходить, ваш старий уже вибухнув?
— Ще ні, але щохвилини може.
— Яка модель вас тоді зацікавила?
— Найдешевша. Але, можливо, варто купити щось… сучасніше.
— У мене є саме те, що вам потрібно.
Він приніс коробку й розпакував її, щоб Елфріда подивилася. Тостер був дуже красивий: з опуклими боками, яскраво-синього кольору. Містер Крофт показав, як він працює, як, повернувши невеличку ручку, можна сильніше або слабше підсмажити шматок хліба. Нічого складного.
— І на нього один рік гарантії, — завершив містер Крофт пояснення з таким виглядом, що тепер від цієї пропозиції гріх відмовлятися.