— Ми теж сподіваємося, місис Снід. Оскар його повезе.
— Чарлі щось таке казав Арфуру. — Вона глянула на Оскара. — Ви впораєтеся, містере Бланделл? Їхати далеченько.
— Думаю, впораюся, місис Снід.
— Добре, хоч сніг перестав. Коли виїжджаєте?
— Поснідаю і поїду.
— У вас же є мобільний? Треба, щоби був.
— Ні, мобільного в мене немає. Але в нас усе буде гаразд.
— Ну сподіваймося. Не будемо налаштовуватися на погане. О! Місис Фіппс, поки не забула — Арфур просив спитати, чи потрібна вам ялинка. Якщо так, він залишить одну для вас.
— Ялинка? — невпевнено перепитала Елфріда. — Ну… я не знаю.
— Обов’язково треба! Яке ж Різдво без ялинки.
— Так. Можливо. Але ми взагалі не планували цьогоріч святкувати. Вирішили, що в нас не буде нічого зайвого.
— Ялинка — це не зайве. Ялинка — це весело. І як чудово прикрашати її, створювати святковий настрій…
— Що думаєш? — запитала Елфріда Оскара.
Він вирішив, що час уже кинути їй рятувальний круг.
— Дуже вдячні вам, місис Снід, але ми купимо ялинку в Коррідейлі.
В Елфріди аж очі на лоба полізли. І вперше за весь час вона розізлилася.
— Ми купимо ялинку в Коррідейлі? А чому ти нічого не сказав? Я тут розповідаю місис Снід, що ми ялинки не хочемо, а виявляється, ти вже про все домовився! І хто так робить?
— Вибач.
— Коли ж ти встиг домовитися?
— У суботу, коли їздив до Роуз. Я ж казав, що Чарлі там працює? У них ціла плантація ялинок, і Роуз пообіцяла, що поговорить з ним, і він нам зрубає одну гарненьку.
— Треба було мені сказати.
— Я забув. Тоді стільки всього сталося. Я подумав, що Керрі й Люсі зрадіють ялинці.
— Так, це точно, — відказала Елфріда, миттю переставши сердитися. — А коли можна буде її забрати?
— Треба зателефонувати Чарлі та з’їздити по неї.
Місис Снід нашорошила вуха. Це була невисока худорлява жінка зі старанно завитим сивим волоссям і блискучими довгими сережками. Схиливши голову набік, вона ловила кожне слово їхньої розмови. «Сидить наче нахабний горобець», — подумав Оскар.
— То у вас будуть гості?
— Ще не встигла вам сказати, місис Снід. На Різдво приїде моя родичка з племінницею. Племінницю звати Люсі. Їй чотирнадцять років.
— Це чудово! — захоплено вигукнула місис Снід. — З молоддю і вам буде веселіше. Коли вони приїздять? І де спатимуть? Треба ж прибрати все гарненько в їхніх кімнатах.
— Я думала поселити Люсі на мансарді.
— Але ж там і натяку на меблі немає.
— Меблі будуть. Табіта Кеннеді пообіцяла повезти мене на базар у Баклі. Каже, там можна все купити.
— Але там не нові речі, — скривившись, кинула місис Снід. — Усе вживане.
— Упевнена, вони будуть у гарному стані.
— Я думала, вам подобаються вишукані гарнітури. — Поганий смак Елфріди явно її розчарував. — Коли нещодавно їздила в Інвернесс, бачила один такий. Просто чудовий. Горіх, вигадливі мідні ручки. А в ліжка узголів’я персикового кольору і балдахін.
— Мабуть, це дуже красиво, місис Снід, але трохи занадто. Та й не хочеться їхати аж в Інвернесс.
Місис Снід сьорбала чай, роздумуючи над новими обставинами.
— У вас малувато постільної білизни. Що-що, а вживані простирадла точно не варто купувати. У Баклі є магазин тканин — для одягу якість така собі, та для постільної білизни буде якраз. Можете поговорити з місис Кеннеді й заїхати туди.
— Гаразд.
— Ну що ж, — мовила місис Снід, допивши чай і виливши в раковину рештки. — З одних розмов діла не буде. Час братися до роботи. Місис Фіппс, із чого мені починати?
— Почніть з мансарди. Там треба позамітати і вимити підлогу, а також вікно, щоб, коли привезуть меблі, можна було їх одразу туди заносити.
— А хто носитиме, дозвольте спитати, — якось аж надто різко мовила місис Снід. — Сподіваюся, не ви з містером Бланделлом. Ви ж надірветеся.
— Я замовлю доставку з вантажниками.
— Можете попросити Арфура, якщо хочете.
— Дуже дякую.
— І треба, щоб він узяв викрутку. Я йому скажу.
На цих словах місис Снід взяла віники, ганчірки й поліроль і попрямувала сходами нагору.
За кілька хвилин почулося гудіння давнього пилотяга «Гувер» і голос місис Снід. «Я хочу бути дівчиною Боббі»[24], — співала вона.
Елфріда стримано хихотнула, а Оскар сказав:
— Місис Снід не лише прибирає у нас, а й дарує нам пісні, які повертають мене в молодість.
— І що тобі нагадує ця пісня, Оскаре?