Оскар зняв рукавички, куртку й шапку, і Пітер Кеннеді поклав усе на красиве дубове крісло. У ньому цілком міг колись сидіти єпископ.
— Ну що, ходімо.
І Пітер повів Оскара в кабінет — кімнату з величезними, заокругленими вгорі вікнами, яка, мабуть, колись слугувала їдальнею.
Важкі штори були засунуті, і кабінет м’яким світлом освічували три лампи — одна на величезному, заваленому паперами столі, а дві — обабіч каміна, поруч зі старовинними шкіряними кріслами. На стінах висіли книжкові полиці, і після майже порожнього Естейт-хаусу тут виникало відчуття безпеки, тепла і затишку. Ніби знову опинився в материнській утробі.
А ще тут чарівно пахло. Придивившись, Оскар нарешті зрозумів, звідки йде цей запах — від акуратно складених шматків торфу в каміні.
— Торф’яний вогонь, — сказав він. — Я й забув цей запах. Часом, коли ввечері гуляю із собакою, відчуваю запах з димарів. Треба десь і собі роздобути торфу, щоб так само пахнуло.
— Мені дуже пощастило. В одного з моїх прихожан є торф на ділянці, і він мені привозить. Сідайте, влаштовуйтеся зручніше. Хочете кави?
Оскар відповів не одразу, і Пітер глянув на годинник.
— За чверть шоста. Не будемо зволікати й одразу відкриємо «Лафройґ». У мене є пляшка для особливих випадків.
Односолодове віскі. «Лафройґ». Як тут відмовитися?
— Охоче вип’ю склянку, — сказав Оскар.
— Я так і думав. І тому все приготував.
Оскар подивився на стіл. Поряд з електричною друкарською машинкою, розкиданими паперами й телефоном стояла маленька таця з пляшкою «Лафройґа», двома невеличкими склянками і глечиком з водою. От тобі й кава! Оскар був зворушений.
— Дівчата наші ще не повернулися?
— Ні, — відказав Оскар і опустився в одне з крісел, на диво м’яке і зручне. На камінній поличці стояв годинник — такі дарують священникам, коли вони йдуть на пенсію, чи вчителям після сорока років невтомної праці. — Здається, вони планували влаштувати собі чайну вечірку після закупів.
— Не здивований. Сподіваюся, вони куплять усе, що хотіли, — мовив Пітер, наповнив дві склянки, підняв їх обидві, а затим одну простягнув Оскарові й сів у друге крісло, повернувшись обличчям до гостя. Підняв склянку. — Slainte[26].
— Доброго здоров’я.
«Лафройґ» був схожий на нектар — чистий, смачний, пився м’яко і зігрівав ізсередини.
А Пітер тим часом розповів:
— У Баклі зараз невесело. Більшість містян без роботи. Ткацька фабрика зупинилася, і люди залишилися без шматка хліба.
Оскар насупився.
— Ткацька фабрика? Часом не Мактаґґерта?
— Так, Мактаґґерта.
— Вони зачинилися? Я і не знав. Жахливо. Це те саме, якби Гібралтарська скеля[27] розсипалася. А що сталося?
— Старий помер, а сини цим бізнесом не цікавилися. Робітники отримали незначну фінансову підтримку й самі стали займатися виробництвом. Усе більш-менш налагодилося, але потім почалася страшна негода. Річка вийшла з берегів, і фабрику затопило. Вони все втратили. Вода знищила все обладнання.
— І що, фабрики вже немає? — запитав приголомшений Оскар.
— Подейкують, що їх перекупили. Великий текстильний концерн «Старрок і Свінфілд» із Лондона. Але поки що там нічого не відбувається, і люди в Баклі вже починають боятися найгіршого. Що нічого не буде вже ніколи.
— Яка трагедія, — насупився Оскар. — А я про це нічого й не чув. Мабуть… просто я зараз… мало читаю газети, а новини бізнесу й поготів. А тут купую лише The Times і The Telegraph, тож про місцеві новини ні сном ні духом. Та й, крім місис Снід, ні з ким не спілкуюся. Власне, тому я і тут. Хотів вибачитися. Хоча мусив раніше прийти.
— Будь ласка, не переймайтеся. Я зрозумів уже, що заскочив вас зненацька. Треба було дочекатися слушної нагоди для знайомства. Сподіваюся, ви не дуже засмутилися.
— Не знаю, що тоді зі мною сталося. Повівся як дурень.
— Будь ласка, забудьте про це. Нічого страшного не сталося. Коли захочете, можемо сходити туди й випити чаю чи чогось іншого. А ще раджу вступити до нашого клубу. Коли погода покращиться, ми могли б з вами зіграти. Ви граєте в гольф?
— Грав із бабусею в дитинстві, але не дуже добре.
— Я б залюбки зараз із вами зіграв.
— Але ж у мене навіть ключок немає.
— Позичимо в когось. Там чудове поле. Буде прикро, якщо ви, живучи тут, так жодного разу й не зіграєте в гольф. А ваша бабуся добре грала. Я чув, що вона була дуже вправною гравчинею. Навіть чемпіонкою ставала два роки поспіль. Схоже, виняткова була жінка.
— Це правда.
— Ще й музикантка.
27
Гібралтарська скеля — монолітна вапнякова скеля, розташована в південній частині Піренейського півострова, у Гібралтарській протоці. Відома як один з Геркулесових стовпів, про що свідчить пам’ятка у південній частині скелі.