Оскар вдягнувся в теплу куртку і твідовий капелюх. Люсі вирішила, що той йому личить — Оскар у ньому здавався ще красивішим.
Коли вони вийшли за хвіртку, Оскар сказав:
— Спершу пройдімося містом.
І вони рушили вулицею, обігнувши церковну стіну, пройшли повз сувенірну крамницю, аптеку, книжкову й м’ясну крамниці, газетний кіоск.
— Тут я купую газети. Якщо розлінуюся і захочу повалятися в ліжку, може, попрошу тебе.
Автозаправка, лавка з плетеними светрами, маленький готель, вітрина з іграшками для пляжу, супермаркет. Люсі зупинилася під деревом і зазирнула крізь ковану хвіртку у двір церкви, ковзнула поглядом по доріжці, що вела до відчинених бічних дверей.
Їй чомусь дуже хотілося увійти всередину. Вона бачила килимок і внутрішні зачинені двері.
— А церква відчинена? — спитала вона.
— Завжди. Саме ці бічні двері. Для відвідувачів, мабуть.
— А як там усередині?
— Не знаю, Люсі. Ніколи там не був.
— А можемо зайти? Лише на хвилинку?
— Я… — Оскар завагався.
— Ох, прошу, увійдімо. У церквах завжди так добре, коли там нікого немає. Як на безлюдній вулиці. Можна все роздивитися. Ну на хвилиночку!
Оскар глибоко вдихнув, і Люсі подумала, що він зараз відповість: «Сьогодні немає часу» або «Іншим разом». Але Оскар, видихнувши повітря, наче зітхнувши, сказав:
— Гаразд.
Люсі відчинила хвіртку, яка заскрипіла на петлях, і вони рушили мощеною доріжкою. Біля входу висіла табличка:
ЗАВЖДИ РАДІ ВІДВІДУВАЧАМ,
АЛЕ, БУДЬ ЛАСКА, БЕЗ СОБАК
Тож вони прив’язали повідець до ручки зовнішніх дверей, і Горас, явно незадоволений, лишився сидіти на килимку. У церкві не було ні душі. Їхні кроки відбивалися від вимощеної плитами підлоги і луною здіймалися вгору. Через кольорові вітражі лилося сонячне світло. Ряди лав стояли і в центрі, і в бічних нефах, тому здавалося, що приміщення поділене на три секції. Висока склепінчаста стеля здіймалася над кам’яними стінами, пофарбованими в колір блакитного літнього неба.
Люсі блукала, роздивляючись усе навколо. Читала написи на старих меморіальних дошках про людей з іншого століття — справжніх служників Бога, постійних відвідувачів цієї церкви. Тут були як знані, титуловані імена, так і звичайні. Церква виявилася значно більшою, ніж Люсі очікувала, тож коли вона роздивилася всі кучеряві шрифти й подушечки під коліна з красивою вишивкою, Оскар, мабуть, утомившись стояти, сів на передню лаву.
Люсі, відчувши себе винною, підійшла і сіла поруч.
— Вибачте, — сказала вона.
— За що?
— Що я так довго.
— Я радий, що тебе цікавлять такі речі.
— Керрі розповідала, що ви органіст. І викладаєте музику.
— Так і є. А ще я був диригентом церковного хору. — Він глянув на неї. — А ти граєш на піаніно?
— Ні. Навіть не вчилася. Мама сказала, що на це потрібно надто багато часу, і я не встигатиму ані грати, ані виконувати шкільні домашні завдання. Та й у бабусиній квартирі немає піаніно.
— А хотіла б навчитися грати?
— Думаю, так.
— Починати ніколи не пізно. Ти слухаєш музику?
— Тільки популярну, — відказала Люсі, знизавши плечима. — Щоправда, у школі нас іноді водять на концерти. Влітку ми ходили на концерт просто неба у Ріджентс-парку. Величезна сцена і чималий оркестр.
— І, мабуть, дощило? — усміхнувся Оскар.
— Ні, був теплий вечір. А на завершення оркестр зіграв «Музику для королівського феєрверка»[29], і водночас у парку запустили феєрверки. Мені дуже сподобалося. Музика, і салюти, і світло, і спалахи — дуже красиво і яскраво. Тепер, коли я чую цю музику, завжди згадую феєрверк і вогні у нічному небі.
— Гарні спогади і враження.
— Так, було дивовижно… — Люсі сховала підборіддя під комір куртки, затим підняла голову і подивилася вгору на високе вікно з вітражем. Діва Марія з немовлям-Ісусом: — Не хотіла б, щоб у мене був день народження посеред зими. І точно не хотіла б мати день народження на Різдво.
— Чому?
— Ну, по-перше, отримаєш лише один подарунок. А по-друге, о цій порі року завжди темно і похмуро.
— А коли в тебе день народження?
— У липні. Це значно краще. Щоправда, о цій порі ще немає канікул і я зазвичай у школі.
— Але ж все одно це літо.
— Так.
Оскар на секунду замислився, тоді сказав:
— Відверто кажучи, я не думаю, що Христос народився взимку. Вважаю, що він народився навесні.
— Справді? Чому?
29
Сюїта, створена Георгом Фрідріхом Генделем у 1749 р. на замовлення короля Георга II для свята з нагоди підписання Ахейського миру.