— Невже ти й раніше підозрівав Доробеца, пане Уля? — з недовірою запитав капітан Георгіу. — І нічого не казав мені…
— Бо то був лише здогад, пане капітан. Вперше у мене з'явився невеличкий сумнів, коли прочитав його свідчення проти Томеску. Через кілька днів інший випадок підтвердив моє припущення. Пам'ятаєте, пане капітан, колись я в жарт сказав Некулаю, що пан начальник штабу хоче відпустити його додому. Навіщо я прохопився тоді — і досі не збагну. Один час навіть картав себе, вважаючи, що шпигуни налякаються. Але скоро трапилась нагода говорити з старшиною Доробецом, і я заспокоївся. Було це так. Через кілька днів після нашої розмови з Некулаєм старшина прислав сержанта Тодінке з наказом з'явитися до нього в канцелярію нібито для заповнення якихось бланків. Відповівши на всі його запитання, я відразу й підвівся. Але він мене затримав. Говорячи про те і се, нарешті запитав, чи мені нічого більш не відомо про демобілізацію Некулая Телимбу. Я прикинувся здивованим, як це він ще не одержав наказу, — і додав, що справа Некулая вже остаточно вирішена. Тоді Доробец, сміючись, розповів, що придуркуватий Некулай уже приходив просити заступитись за нього, не бажаючи їхати додому. І відразу зауважив, що ординарця давно вже слід демобілізувати. Хоч старшина сказав це байдужим тоном, але я відчув, що він засмутився. Після цієї розмови моя підозра ще побільшала. Я вже говорив, що зустріч шпигунів у парку була їхньою великою помилкою. Проте, дізнавшись, що існує таємний вихід з замка, я не взявся його розшукувати.
— Чому? — запитав Тимплару.
— А навіщо даремно витрачати час? Мені було байдуже, кудою увійде в замок старшина Доробец чи Некулай, коли комусь з них доведеться проникнути в шифрувальний відділ. Мене зацікавило інше: як зуміють шпигуни пробратися на перший поверх, коли обидва входи завжди охороняють вартові? Признаюсь, мені нелегко було знайти галерею, що сполучає вежу з бібліотекою. Якось, піднявшись на другий поверх, я звернув увагу на те, що там коридор набагато ширший, ніж на першому, хоч кімнати були розташовані однаково. Спершу подумав, що нижній коридор трохи зрізано, щоб просторішою стала бібліотека. Але перш ніж щось вирішити, я завжди перевіряю факти. Так зробив і на цей раз. Скоро знайшов можливість, звичайно, без допомоги шановного приятеля, старого управителя, проникнути в бібліотеку, і зміряв усе приміщення. І що, ви думаєте, я помітив? Виявилось, що не бібліотека поширшала за рахунок коридора, а стіна. Вона мала в товщину шістдесят сантиметрів. Не бувши архітектором, я, проте, збагнув, що це не викликано архітектурними міркуваннями! І взявся оглядати її. Двічі здіймав я з стелажів сотні томів, поки нарешті не натрапив на потайний хід. Щоправда, попрацювати довелось чимало, але я не жалкую. Бо, виявивши цей таємний хід, я міг спокійно сидіти в шифрувальному відділі і чекати тут на старшину Доробеца.
— Кінець кінцем, що за людина оцей Доробец? — запитав Смеу. — Мабуть, він такий наш старшина, як я папа римський.
— Запитання пана капітана Смеу змушує мене повідомити вам деякі факти з біографії цих агентів. Почну з Доробеца. Зрозуміло, він приховувався весь час під чужим прізвищем і військовим званням. Його справжнє ім'я Олівер Зеган. Служить у німців з 1937 року. Він працював тоді в Орадії[45] і одержував мізерну плату. А проте приятелька, з якою він познайомився, вимагала все більше грошей. За місяць він не тільки розтринькав усі свої заощадження, а й дуже заборгувався. Якось у неділю до нього підсів в кафе пан середніх літ. Повівши мову про те та се, вони вийшли на вулицю майже приятелями. Незнайомий назвав себе публіцистом, похвалився, що пише книгу про їхнє місто. Зрештою зауважив, що робота посувається дуже повільно, бо йому ніколи збирати потрібний матеріал. Признався, що розшукує. людину, яка погодиться за гроші роздобувати різні відомості для нього. І запитав, чи не хоче він спробувати сам? За перші відомості невідомий обіцяв стільки грошей, що важко було повірити. І Зеган, звичайно, погодився, особливо коли той приємний пан вийняв з кишені кілька банкнот. Хоч обіцяна сума була неймовірно великою, проте Доробец не збагнув, що потрапив у пазури шпигунів. А пізніше, зрозумівши все, він не зміг викрутитись. Проте потреба в грошах дедалі зростала, бо його безсовісна приятелька ставала все ненаситнішою. Спритний, сміливий і досить розумний, Зеган-Доробец за короткий час зумів відзначитися. Він виконував чимраз важчі завдання, в свою чергу вербуючи нових шпигунів. Той факт, що саме йому доручили операцію з шифрувальною машиною, говорить про те, як високо його цінив абвер. А справжній старшина Доробец загинув у Росії, під Севастополем. Що стосується Некулая Сермешана, прозваного Некулаєм Телимбу, то можу сказати, що це Генріх Ріхтер родом з Ардялу. Коли Гітлер прийшов до влади, Ріхтер поїхав у Німеччину. Там вступив до фашистської партії. Жорстокий і досить фанатичний, він скоро піднявся до звання оберштурмфюрера. В 1938 році як представник німецької музичної фірми прибув до Румунії. Мабуть, можна не говорити, що справжнього Некулая Сермешана теж уже немає в живих. Тепер щодо нашої красуні кастелани. Про її життя можна написати цілий роман. Ця авантюристка світового масштабу була завербована німецькою розвідкою ще до приходу Гітлера. Успішно займалася шпигунством в Іспанії, в країнах Латинської Америки і в Франції. Шефи цінували її як чудову конспіраторку. На закінчення я мушу ще додати кілька слів про управителя. Але, як вам відомо, він уже мертвий, через це й наша цікавість не може бути до кінця задоволеною. А проте можна допустити, що й його послужний список не гірший, ніж у цих трьох.