Усе це, мов блискавка, майнуло в його голові.
Порфирій Петрович миттю повернувся. Він раптом якось повеселішав.
— У мене, брат, від учорашнього твого голова... Та й весь я якось розклеївся, — звернувся він зовсім іншим тоном, сміючись, до Разуміхіна.
— А що, цікаво було? Я ж вас учора на найцікавішому пункті покинув? Хто переміг?
— Та ніхто, звичайно. На одвічні питання з’їхали, на воздусєх ширяли.
— Уяви, Родю, на що вчора з’їхали: є злочин чи немає? Казав я тобі, що до безглуздя добрехались!
— Що ж тут дивного? Звичайнісіньке соціальне питання, — байдуже відповів Раскольников.
— Питання було не так сформульоване, — зауважив Порфирій.
— Не зовсім так, це правда, — одразу ж погодився Разуміхін, поспішаючи й запалюючись, як завжди. — Бачиш, Родіоне: вислухай і скажи свою думку. Цікаво знати. Я зі шкіри пнувся вчора з ними і тебе чекав; я і їм про тебе говорив, що прийдеш... Почалося з погляду соціалістів. Він відомий: злочин є протест проти ненормальності соціального устрою[3-18] — і тільки, і нічого більше, і ніяких причин більше не допускається, — і край!..
— От і збрехав! — крикнув Порфирій Петрович. Він помітно пожвавлювався і раз у раз сміявся, дивлячись на Разуміхіна, чим ще більше піддрочував його.
— Н-нічого не допускається! — в запалі перебив Разуміхін, — не брешу!.. Я тобі книжки їхні покажу: все у них через те, що «середовище заїло», і нічого більше! Улюблена фраза! Звідси, мовляв, виходить, що коли суспільство організувати нормально, то враз і всі злочини зникнуть, бо ні для чого буде протестувати і всі миттю зробляться праведними. На особистість не зважають, особистість заперечують, особистості не може бути! У них не людство, розвинувшись історичним, живим шляхом до кінця, само собою перетвориться, врешті-решт, у нормальне суспільство, а навпаки, соціальна система, вийшовши з якої-небудь математичної голови, враз і приведе до порядку все людство і миттю зробить його праведним і безгрішним, без усякого живого процесу, без усякого історичного і живого шляху! Через те вони так інстинктивно й не люблять історії: «неподобства самі в ній та дурощі »[3-19] — і все самою тільки дурістю пояснюється! Через те так і не люблять живого процесу життя: не треба живої душі! Жива душа життя вимагатиме, жива душа не послухається механіки, жива душа підозрілива, жива душа ретроградна! А тут хоч і мертвечинкою трохи тхне, з каучуку зробити можна, — зате не жива, зате без волі, зате рабська, не збунтується! І виходить зрештою, що все на саму тільки кладку цеглин та на розташування коридорів і кімнат у фаланстері[*] звели! Фаланстер хоч і готовий, та особистість людини ж у вас для фаланстеру ще не готова, жити хоче, життєвого процесу ще не завершила, рано їй на кладовище! З самою логікою не можна через особистість перескочити! Логіка передбачить три випадки, а їх мільйон! Відкинути весь мільйон, і все до одного питання про комфорт звести! Найлегше розв’язання проблеми! Спокуслива ясність, і думати не треба! Головне — думати не треба! Вся життєва таємниця на двох друкованих аркушах уміститься.
— Але ж як прорвався, тарабанить! За руки тримати треба, — сміявся Порфирій. — Подумайте, — обернувся він до Раскольникова, — отак само вчора ввечері, в одній кімнаті, на шість голосів, та ще пуншем напоїв перед тим, — можете собі уявити? Ні, брат, дурницю верзеш: «середовище» багато що в злочині важить; це я тобі доведу.
— І сам знаю, що багато важить, та ти от що скажи: сорокарічний безчестить десятирічну дівчинку, — середовище, чи як, його на те спонукало?
3-18
3-19