— Біда та й годі! Ну й біда ж мені з вами, — вигукнув Порфирій із зовсім веселим, лукавим і анітрохи не збентеженим виглядом. — Та й нащо вам знати, нащо вам так багато знати, коли вас ще й не починали турбувати анітрохи! Адже ви наче та дитина: дай та подай вогонь у руки! І чого ви так турбуєтесь? Чого самі ви так до нас напрошуєтесь, з якої причини? Га? хе-хе-хе!
— Повторюю вам, — крикнув розлючений Раскольников, — що не можу довше терпіти...
— Чого саме? Невідомості? — перебив Порфирій.
— Не знущайтесь з мене! Я не хочу... Кажу вам, що не хочу! Не можу й не хочу!.. Чуєте! Чуєте! — крикнув Раскольников, стукнувши знову кулаком по столу.
— Та тихше ж, тихше! Почують же! Серйозно попереджаю: побережіть себе. Я не жартую! — промовив пошепки Порфирій, але цього разу в обличчі його вже не було недавнього по-баб’ячому добродушного і зляканого виразу; навпаки, тепер він прямо наказував, суворо насупивши брови і мовби разом відкидаючи всі таємниці і двозначності. Але це було тільки на мить. Спантеличений спочатку Раскольников раптом впав у справжню несамовитість; та дивно: він знову послухався наказу говорити тихше, хоч і був у найвищому пароксизмі[4-32] люті.
Я не дозволю себе мучити! — зашептав він раптом, як і недавно, з болем і ненавистю вмить усвідомлюючи, що не може не скоритись наказові, і розлютовуючись від цієї думки ще більше, — заарештуйте мене, обшукайте мене, але ж дійте за всіма правилами, а не грайтеся зі мною! Не смійте!..
— Та не турбуйтесь ви про форму, — перебив Порфирій з тією ж лукавою усмішкою і начебто навіть із насолодою милуючись Раскольниковим, — я вас, голубчику, запросив тепер по-домашньому, зовсім по-дружньому!
— Не хочу я вашої дружби і плюю на неї! Чуєте ви? І от вам: беру кашкет і йду. Ану, що тепер скажеш, коли маєш намір заарештувати?
Він схопив кашкет і рушив до дверей.
— А сюрпризик хіба не хочете подивитись? — захихотів Порфирій, знову беручи його вище ліктя і зупиняючи біля порога. Він ставав дедалі веселіший і грайливіший, що остаточно позбавляло Раскольникова будь-якого самовладання.
— Який сюрпризик? що таке? — спитав він, раптом спиняючись і злякано дивлячись на Порфирія.
— Сюрпризик, ось тут, за дверима в мене сидить, хе-хе-хе! (Він показав пальцем на замкнені двері в перегородці, що вели в його казенну квартиру.) — Я навіть замкнув, щоб не втік.
— Що таке? де? що?.. — Раскольников підійшов був до дверей і хотів відчинити, але вони були замкнені.
— Замкнено, ось і ключ!
І справді, Порфирій витяг з кишені і показав йому ключ.
— Брешеш ти все! — закричав Раскольников, уже не стримуючись, — брешеш, полішинель проклятий![4-33] — і кинувся на Порфирія, який метнувся до виходу, хоч і нітрохи не злякався.
— Я все, все розумію! — підскочив до нього Раскольников. — Ти брешеш і дратуєш мене, щоб я себе виказав...
— Та вже більше й не можна себе виказати, голубчику, Родіоне Романовичу! Адже ви шаленіти почали. Не кричіть, бо я людей покличу.
— Брешеш, нічого не буде! Клич людей! Ти знав, що я хворий, і роздратувати мене хотів до шалу, щоб я себе виказав, от який твій намір! Ні, ти факти давай! Я все зрозумів! У тебе фактів немає, у тебе самі тільки мізерні, незначні догадки замєтовські!.. Ти знав мій характер, до шалу мене довести хотів, а потім приголомшити раптом попами та депутатами...[4-34] Ти їх чекаєш, га? Чого чекаєш? Давай сюди!
— Ну, які тут депутати, голубчику! Приверзеться ж людині! Та як же тут за формою діяти, як ви кажете, справи ви, рідний мій, не знаєте... А форма не втече, самі побачите!.. — бурмотів Порфирій, прислухаючись до дверей.
Справді, в цей час біля самих дверей у другій кімнаті почувся якійсь гомін.
— А, йдуть! — скрикнув Раскольников, — ти за ними послав!.. Ти їх чекав!.. Ти розрахував... Ну, давай сюди всіх: депутатів, свідків, що хочеш... давай! Я готовий, готовий!
Але тут сталося щось дивне, настільки несподіване для звичайного ходу речей, що вже, певна річ, ні Раскольников, ні Порфирій Петрович такої розв'язки не могли передбачити.
VI
Вже потім, коли Раскольников згадував про цю подію, все поставало в його пам'яті в такому вигляді:
Гомін, що почувся за дверима, раптом збільшився, і двері трохи прочинилися.
— Що там? — крикнув з досадою Порфирій Петрович. — Я ж попередив...
Якусь мить ніхто не відповідав, але чути було, що за дверима товпилися кілька чоловік і начебто когось відштовхували.
4-32
Пароксизм (від гр. збудження) — сильне напруження, спричинене хворобою, а в здоровому стані — пристрастю або сильним почуттям.
4-33
...брешеш, полішинель проклятий! — Полішинель (фр. polichinelle) — блазень, персонаж французького лялькового театру.
4-34
...приголомшити раптом попами та депутатами... — Під «депутатами» тут маються на увазі поняті, тобто неупереджені свідки «з вулиці», яких кличуть слідчі для того, аби своєю присутністю і підписами у протоколі вони засвідчили, що слідчі дії відбувалися згідно із законом і саме так, як це документально зазначено. Приблизно таку саму роль у відповідних випадках відігравали представники церкви: вважалося, що в їхній присутності ані обвинувачувані, ані слідчі або інші учасники слідчих дій не будуть брехати.