Він ходив і ходив довгим і вузьким коридором, не знаходячи нікого, і хотів уже голосно гукнути, коли раптом у темному кутку, між старою шафою і дверима, розгледів якийсь дивний предмет, начебто щось живе. Він нахилився зі свічкою і побачив дитину — дівчинку років п’яти, не більш, яка дрижала й плакала, в змоклому, мов та підлогомийна ганчірка, платтячку. Вона наче й не злякалась Свидригайлова, але дивилася на нього з тупим подивом великими чорними оченятами і зрідка схлипувала, як схлипують діти, що довго плакали, але вже перестали і навіть втішилися; а тим часом коли-не-коли знову раптом схлипнуть. Личко дівчинки було бліде і виснажене; вона заклякла від холоду, але «як же вона потрапила сюди? Значить, вона тут сховалася і не спала цілу ніч». Він почав її розпитувати. Дівчинка раптом пожвавішала і швидко-швидко залепетала йому щось своєю дитячою мовою. Тут було щось про «мамусю» і що «мамуся поб’є», про якусь чашку, яку «льозбиля» (розбила). Дівчинка говорила не змовкаючи; сяк-так можна було вгадати з усіх цих розповідей, що це нелюбима дитина, яку мати, певно завжди п’яна куховарка, чи не з цього ж готелю, залякала, раз у раз лупцюючи, що дівчинка розбила материну чашку і так злякалась, що втекла ще звечора; довго, мабуть, ховалася де-небудь на дворі під дощем, нарешті, пробралася сюди, сховалась за шафою і просиділа тут у кутку цілу ніч, плачучи, трусячись від вогкості, темряви і страху, що її тепер за все це дуже битимуть. Він узяв її на руки, пішов до себе в кімнату, посадив на ліжко і почав роздягати. Діряві черевички її, надіті на босу ногу, були такі мокрі, наче всю ніч пролежали в калюжі. Роздягнувши, він поклав її на постіль, накрив і закутав усю з головою в ковдру. Вона одразу ж заснула. Кінчивши все, він знову похмуро задумався.
«Ото ще зв’язався! — подумав він раптом з важким і злісним відчуттям. — Нісенітниця яка!» З досадою взяв він свічку, твердо намірившись розшукати халамидника та швидше піти звідси. «Ех, дівчисько!» — подумав він, проклинаючи все, але, вже відчинивши двері, повернувся ще раз подивитись на дівчинку, чи спить вона і як вона спить? Він обережно підняв трохи ковдру. Дівчинка спала міцним і блаженним сном. Вона зігрілась під ковдрою, і рум’янець вже розлився на її блідих щічках. Але дивна річ: цей рум’янець був набагато яскравіший і більший, ніж міг бути звичайний дитячий рум’янець. «Це гарячковий рум’янець», — подумав Свидригайлов; це було зовсім ніби від вина, наче їй дали випити цілу склянку. Ясно-червоні губки аж палають, пашать, та що це? Йому раптом здалося, що довгі чорні вії її наче здригаються і моргають, мовби підводяться, і з-під них визирає лукаве, гостре, якось не по-дитячому підморгуюче оченятко, наче дівчинка не спить, а прикидається. А й справді: її губки розсуваються в усмішку; кінчики їх здригаються, начебто ще здержуючись. Та ось вона вже зовсім перестала здержуватись; це вже сміх, справжній сміх; щось нахабне, визивне світиться в цьому зовсім не дитячому обличчі; це розпуста, це обличчя камелії,[6-26] нахабне обличчя продажної камелії з французок. От, уже зовсім не криючись, розплющуються обидва ока: вони обводять його вогняним і безсоромним поглядом, вони кличуть його, сміються... Щось безмірно огидне й образливе було в цьому сміху, в цих очах, в усій цій мерзоті на дитячому обличчі. «Як! п’ятирічна! — прошептав охоплений жахом Свидригайлов, — це... що ж це таке?» Та ось вона вже зовсім повертається до нього усім палаючим личком, простягає руки... «А, проклята!» — закричав, здригнувшись від жаху, Свидригайлов, заносячи над нею руку... Але в ту ж мить прокинувся.
Він на тому самому ліжку, так само закутаний у ковдру; свічка не запалена, а на дворі вже зовсім розвиднілося.
«Кошмар цілу ніч!» Він із злістю підвівся, відчуваючи, що весь розбитий, кістки боліли. Надворі густий туман і нічого крізь нього не видно. П’ята година кінчається, проспав! Він встав і одягнув ще вогкі піджак і пальто. Намацавши в кишені револьвер, витяг його і поправив капсуль; потім сів, добув з кишені записник і на заголовній, найбільш помітній сторінці написав великими літерами кілька рядків. Перечитавши їх, він замислився, спершись ліктями на стіл. Револьвер і записник лежали поруч біля ліктя. Мухи, прокинувшись, ліпилися до непочатої порції телятини, що стояла тут же на столі. Він довго дивився на них, і, нарешті, вільною правою рукою почав ловити одну муху. Багато доклав він зусиль, але ніяк не міг вловити. Нарешті, піймавши себе на цих цікавих вправах, опам’ятався, здригнувся, встав і рішуче пішов з кімнати. За хвилину він був на вулиці.
6-26