Позиція Г.П. Новосьолова поділяється і окремими українськими вченими. Зокрема, В.П. Ємельянов, зазначивши, що в цілому в кримінально-правовій науці склалась така ситуація, що суспільні відносини як універсальний об'єкт злочину отримали постійну «прописку» лише в дослідженнях по Загальній частині кримінального права, вважає, що в дослідженнях у сфері Особливої частини кримінального права, як правило, або робляться «чергові» згадки про суспільні відносини, а потім йде розгляд по суті дійсного безпосереднього об'єкта злочину, або взагалі ставиться знак рівності між суспільними відносинами і конкретними благами і цінностями як об'єктами злочинів[20].
На думку В.П. Ємельянова, в даний час із зникненням ідеологічної підпорки у вигляді інтересів пануючого класу відпала і необхідність в існуванні штучно створеного постулату, що об'єктом злочину є суспільні відносини[21]. При цьому В.П. Ємельянов, погоджуючись в цілому з точкою зору Г.П. Новосьолова, що об'єктом кожного злочину виступають люди, робить висновок, що, вчинюючи злочин, винна особа безпосередньо посягає не лише на людей, але і на ті чи інші різновиди, аспекти, прояви життя, діяльності людини, колективів, суспільства, їх безпеку, умови існування і функціонування, тобто на охоронювані кримінальним законом конкретні сфери (різновиди, прояви) життєдіяльності людей, які і виступають в якості безпосередніх об'єктів злочинів як реальних явищ дійсності. Категорію «сфери життєдіяльності людей» В.П. Ємельянов вважає універсальною категорією, яка здатна охопити собою всі без винятку охоронювані кримінальним законом реальні об'єкти[22]. При цьому В.П. Ємельянов, по-перше, підтримує точку зору про те, що класифікація об'єктів злочинів «по вертикалі» є неправильною — ніякого родового та загального об'єктів конкретний злочин як реальне явище об’єктивної дійсності не знає, оскільки злочинне посягання завжди конкретне і безпосереднє; по-друге, ототожнює поняття «об'єкт» і «предмет» злочину, зробивши застереження, що їх не можна змішувати з об'єктом злочинного впливу при вчиненні конкретного злочину; по-третє, вважає, що безпосередній об'єкт існує якби в двох іпостасях — як явище реальної дійсності, щодо якого спрямоване злочинне діяння і яке є «мішенню» для винного, і як сукупність ознак конкретного складу злочину, сформульованого у статті кримінального закону; по-четверте, вважає, що посягання може бути одночасно на декілька об'єктів, із яких один є основним, а інші — додатковими; по-п'яте, під класифікацією об'єктів по «вертикалі» і «горизонталі» розуміє класифікацію ознак об'єктів, що містяться у складах злочинів[23].
О. Затєлєпін об'єктом злочину визнає охоронювану кримінальним законом соціальну безпеку — стан захищеності життєво важливих інтересів особи, суспільства і держави, на які посягає кримінально-каране діяння. При цьому він уточнює, що кримінальне право традиційно охороняє лише фундаментальні соціальні цінності, які є значущими для всього суспільства, а також ототожнює поняття «правовідносини» і «суспільні відносини», вважаючи їх «інструментальною» або ж «вторинною» цінністю, «цінністю-засобом», яка не вимагає кримінально-правової охорони[24].
Зазначу, що О.Ф. Кістяківський писав, що «об'єктом злочину може бути, говорячи взагалі, тільки людина з усіма правами і установами, які нею як істотою суспільною створюються. Тому крім життя, здоров'я, свободи, честі, як більш-менш основних об'єктів злочину, так сказати, створених природою, такими є також речі, тварини, установи, навіть відома будова думки»[25].
Своєрідною є позиція М.В. Трубникова, який говорить про подвійний об’єкт злочину: первинним об’єктом злочинного посягання є суспільні відносини, які він називає «соціальною оболонкою»; вторинні об'єкти — блага, цінності та інші сфери життєдіяльності людей, що знаходяться в середині соціальної оболонки[26]. Критично оцінив наведену позицію М.В. Трубникова, В.П. Ємельянов, зазначаючи, що далеко не всі об'єкти злочинних посягань навіть теоретично можна включити до категорії «соціальна оболонка» та що В.М. Трубников подав усередині соціальної оболонки особистість, людину, однак навряд чи можна уявити всередині соціальної оболонки такі життєві реалії, які реально існують і знаходяться під охороною кримінального закону, як природне середовище, повітряний простір, море, повітря, земля, надра тощо, які існували задовго до виникнення будь-яких «соціальних оболонок» й у випадку глобальних катаклізмів в одну мить можуть знищити будь-який соціум[27].
20
Емельянов В.П. Терроризм и преступления с признаками терроризирования: уголовно-правовое исследование. — СПб.: Издательство «Юридический центр Пресс», 2002. — С.170.
22
Емельянов В.П. Понятие объекта преступлений в уголовно-правовой науке // Право і безпека. — 2002. — № 4. — С.7—11.
23
Емельянов В.П. Терроризм и преступления с признаками терроризирования: уголовно-правовое исследование. — СПб.: Издательство «Юридический центр Пресс», 2002. — С.182–189.
24
Зателепин О.К. К вопросу о понятии объекта преступления в уголовном праве // Уголовное право. — 2003. — № 1. — С.29–31.
25
Кистяковский А.Ф. Элементарный учебник общего уголовного права с подробным наложением начал русского уголовного законодательства. Часть общая. — Киев, 1882. — С.318.
26
Трубников В.М. Новый взгляд на объект преступления // Право і безпека. — 2002. — № 1. — С.81–87.
27
Емельянов В.П. Понятие объекта преступлений в уголовно-правовой науке // Право і безпека. — 2002. — № 4. — С.9.