— Моя сім’я живе тут сотні років, і нас виховували в переконанні, що в мисливський сезон поняття приватної власності не існує.
— Це не так, — пролунало із задніх рядів.
Бовуар заклопотано записував. Крофт повернувся на голос.
— Це ти, Анрі?
Анрі Ларів’єр, скульптор, велично підвівся на ноги.
— Мене так виховали, — продовжував Крофт. — Мене вчили, що це правильно — полювати там, де ти вибираєш, оскільки саме твоє виживання залежало від того, чи здобудеш ти достатньо м’яса на сезон.
— А продуктові магазини, Метью? «Лоблоз»[48] тобі не вистачає? — спокійно сказав Анрі.
— «Ай-Джі-Ей»[49], «Провіго»[50] — закричали інші.
— Я, — додав Жак Беліво, власник місцевої крамниці.
Усі розсміялися. Ґамаш не перебивав, спостерігаючи, слухаючи, дивлячись, до чого це призведе.
— Так, часи змінюються, — погодився роздратований Крофт. — У цьому більше немає необхідності, але це гарна традиція. І прекрасна філософія — сусід допомагає сусідові. Я вірю в це.
— Ніхто й не каже, що ти не віриш, Мете, — сказав Пітер, роблячи крок уперед. — І я не думаю, що ти повинен виправдовувати себе чи свої вчинки, особливо багаторічної давнини.
— Він мусить, містере Морров, — втрутився Ґамаш саме тоді, коли Бовуар передав йому записку. — Джейн Ніл, імовірно, убив мисливець, який вдерся на територію містера Гедлі. Усі причетні до подібних історій повинні дати пояснення.
Ґамаш глянув на записку. Друкованими літерами Бовуар написав: «Філіпп Крофт кинув качиний послід. Син?».
Ґамаш згорнув записку і поклав її до кишені.
— Ви все ще полюєте де заманеться, містере Крофт?
— Ні, сер, не полюю.
— Чому?
— Бо я поважав міс Ніл, до того ж я нарешті почув те, що люди говорили мені багато років поспіль. І я погодився. Насправді я більше не полюю взагалі ніде.
— У вас є лук для полювання?
— Так, сер, є.
Ґамаш обвів поглядом кімнату.
— Я хотів би, щоб кожен, хто має набір для полювання з лука, навіть якщо ви не користувалися ним роками, назвав своє ім’я та адресу інспектору Бовуару.
— Тільки для полювання? — запитав Пітер.
— А що? Що ви маєте на увазі?
— Луки зі стрілами для спортивної стрільби називаються рекурсивними й відрізняються від мисливського спорядження. Ті блокові.
— Але вони матимуть ті самі наслідки, якщо їх використати проти людини?
— Гадаю, що так. Пітер повернувся до Бена, який на мить замислився.
— Так, — сказав Бен. — Хоча стріли різні. Тобі має неймовірно пощастити, або не пощастити, я гадаю, щоб убити стрілою для спортивної стрільби.
— Чому?
— Ну, у стріли для стрільби по мішенях дуже маленький наконечник, схожий на наконечник кулі. А мисливська стріла — то зовсім інше. Я ніколи не стріляв, але ти, Мете, стріляв.
— Мисливська стріла має чотири, іноді п’ять лез на кінці, що звужуються до вістря.
Бовуар поставив мольберт із папером біля вівтаря. Ґамаш підійшов до нього й швидко намалював велике чорне коло з чотирма лініями, що розходилися від нього, — копію того, що Бовуар намалював за ланчем напередодні.
— Чи може він спричинити таку рану?
Метью Крофт пройшов трохи вперед і немов потягнув за собою всіх присутніх, бо всі подалися вперед на своїх місцях.
— Саме таку.
Ґамаш і Бовуар зустрілися поглядами. Вони мали принаймні часткову відповідь.
— Отже, — сказав Ґамаш майже сам до себе, — це, напевне, було зроблено мисливською стрілою.
Метью Крофт не був упевнений, що Ґамаш звертається до нього, але все одно відповів:
— Так, сер. Без сумніву.
— Який вигляд має мисливська стріла?
— Вона зроблена з металу, дуже легка, порожниста, з оперенням на кінці.
— А лук?
— Мисливський лук називається блоковим, і він зроблений зі сплавів.
— Зі сплавів? — перепитав Ґамаш. Тобто металевий. — Я думав, що вони дерев’яні.
— Колись були, — погодився Метью.
— Деякі й досі є, — вигукнув хтось із натовпу під загальний сміх.
— Вони глузують з мене, інспекторе, — зізнався Бен. — Коли я відкрив клуб стрільби з лука, то використовував старі луки і стріли. Традиційний рекурсивний тип…
— Робін Гуд, — вигукнув хтось, знову ж таки під хихикання.
— І його веселі друзі, — підхопив Ґабрі, задоволений своїм внеском.
Знову почулися тихі смішки, та Ґабрі не чув їх, він зосередився на тому, що звільнитися від мертвої хватки Олів’є, що, ніби лещатами, стискав його ногу.
— Це правда, — продовжив Бен. Коли ми з Пітером започаткували клуб, ми захоплювалися Робін Гудом, ковбоями та індіанцями. Ми часто перевдягалися в них.
50
«Провіго» (англ.