Ґамаш зазирнув у власні нотатки.
— Зустріч о пів на другу. Якщо пощастить, ми потрапимо до будинку міс Ніл після того, як розберемося із заповітом.
Він телефонував своєму давньому другові й однокласникові суперінтенданту Бребо. Мішель Бребо піднявся по службі вище за Ґамаша й посів місце, на яке вони обидва претендували, проте це ніяк не вплинуло на їхні стосунки. Ґамаш поважав Бребо й любив його. Суперінтендант поспівчував Ґамашу, але нічого не зміг пообіцяти.
— Заради бога, Армане, ти ж знаєш, як це буває. Це просто кляте невезіння, що вона відшукала когось достатньо тупого, щоб підписати судову заборону. Я сумніваюся, що ми знайдемо суддю, який погодиться скасувати рішення колеги.
Ґамашу потрібні були докази, що це було навмисне вбивство або що будинок не належав Йоланді Фонтейн. Його телефон задзвонив, коли він обмірковував бесіду з нотаріусом.
— Oui, állô?[54]
Він підвівся і пройшов у спокійнішу частину кімнати, щоб відповісти на дзвінок.
— Я думаю, що ритуал був би ідеальним, — сказала Клара і взяла шматок хліба, хоча насправді їсти їй не хотілося. Але в мене таке відчуття, що це мають бути лише жінки. І не обов’язково лише близькі подруги Джейн, а й будь-які жінки, які забажають узяти участь.
— Хай йому грець! — озвався Пітер, який був на обряді літнього сонцестояння та вважав його бентежним і дуже дивним.
— І коли б ти хотіла його провести? — запитала Мирна у Клари.
— Як щодо наступної неділі?
— За тиждень до дня смерті Джейн, — сказала Рут.
Клара помітила, як Йоланда з родиною заходить до бістро, і зрозуміла, що їй доведеться щось сказати. Зібравшись з думками, вона підійшла до них. У бістро стало так тихо, що старший інспектор Ґамаш, закінчивши розмову телефоном, почув, як гамір у сусідній кімнаті раптом припинився. Навшпиньки обійшовши приміщення, він опинився біля службового входу. Звідти він міг усе бачити й чути, залишаючись непоміченим.
«У нашій роботі, якщо не вмієш підкрадатися, — думав він, — успіху не досягнеш».
Потім він помітив офіціантку, яка терпляче стояла позаду нього з тацею м’ясної нарізки.
— Це має бути смачно, — прошепотіла вона. — Шварцвальдської шинки[55] не бажаєте?
— Дякую.
Він узяв шматочок.
— Йоландо, — промовила Клара, простягаючи руку. Я співчуваю твоїй втраті. Твоя тітка була чудовою жінкою.
Йоланда подивилася на простягнуту руку, ненадовго взяла її, а потім відпустила, сподіваючись справити враження надзвичайної скорботи. Це б спрацювало, якби вона не грала перед аудиторією, добре знайомою з широтою її емоційного діапазону, не кажучи вже про її справжні стосунки з Джейн Ніл.
— Прийміть мої співчуття, — продовжила Клара, почуваючись скутою і нещирою.
Йоланда схилила голову й піднесла суху паперову серветку до сухого ока.
— Принаймні ми можемо використати серветку ще раз, — сказав Олів’є, який також спостерігав за дійством через плече Ґамаша. — Яка жалюгідна гра! На це справді жахливо дивитися. Тістечка?
Олів’є тримав тацю з безе, мільфей[56], шматочками пирогів і маленькими заварними тістечками з глазурованими фруктами. Ґамаш обрав одне з них, укрите крихітними ягодами лісової лохини.
— Дякую.
— Я офіційний постачальник їжі для цієї катастрофи, яка ось-ось станеться. Не уявляю, навіщо Клара це робить, вона ж знає, що́ Йоланда роками говорила за її спиною. Огидна жінка.
Ґамаш, Олів’є та офіціант дивилися на сцену, що розгорталася в мовчазному бістро.
— Ми з моєю тіткою були дуже близькі, як ви знаєте, — сказала Йоланда прямо в обличчя Кларі, і, здавалося, вона була переконана в кожному своєму слові. — Я знаю, що ви не засмутитеся, якщо я скажу, що ми всі думаємо: ви позбавили тітку її справжньої родини. Усі люди, з якими я розмовляю, погоджуються зі мною. Та ви, мабуть, не усвідомлювали, що робите.
Йоланда поблажливо усміхнулася.
— Боже мій, — прошепотіла Рут до Ґабрі, — ось воно починається.
Пітер ухопився за підлокітники стільця, усім своїм єством прагнучи підскочити й закричати на Йоланду. Але він знав, що Клара мусить зробити це сама, мусить нарешті постояти за себе. Він чекав на Кларину відповідь. Чекала вся кімната.
Клара глибоко вдихнула й нічого не сказала.
— Я буду організовувати похорон моєї тітки, — продовжувала Йоланда. — Мабуть, відспівуватимуть у католицькій церкві в Сен-Ремі. Це церква Андре. — Йоланда простягнула руку, щоб узяти за руку чоловіка, але обидві його руки були зайняті: він стискав величезний бутерброд, вичавлюючи з нього майонез і м’ясо. Її син Бернар позіхнув, роззявивши рот, забитий наполовину пережованим сендвічем, з його підборіддя цівками стікав соус.
56
Мільфей — французький десерт на основі листкового тіста з кремом у вигляді тістечка або торта.