— Можна вас на хвилинку? — Бовуар відвів Ґамаша на кілька кроків. — Я говорив із Лакост. Вона щойно розмовляла по телефону з лікарем Тіммер Гедлі. Її смерть була цілком природною, на його думку. Рак нирок. Він поширився на підшлункову залозу й печінку, а потім це було лише питанням часу. Насправді вона прожила довше, ніж він очікував.
— Вона померла вдома?
— Так, другого вересня цього року.
— На День праці, — сказала Ніколь, сновигаючи неподалік і вслуховуючись у розмову.
— Міс Морров, — звернувся Ґамаш до Клари, яка трималася на шанобливій відстані, завдяки чому могла справляти враження, ніби вона нічого не чує, хоча насправді вона чула всю їхню розмову, — що ви думаєте?
«Отакої! Спіймав на місці злочину! Буквально. Нема сенсу, — подумала вона, — прикидатися скромною».
— Смерть Тіммер була очікуваною, але все одно несподіваною, — сказала Клара, приєднуючись до їхнього маленького кола. — Ну, ні, це я перебільшила. Просто ми сиділи з нею по черзі. Того дня була черга Рут. Вони заздалегідь домовилися, що, коли Тіммер почуватиметься добре, Рут утече з нагоди закриття окружного ярмарку. Рут сказала, що Тіммер переконала її, ніби почувається добре. Рут дала їй ліки, принесла свіжу склянку «Еншур»[61] а потім пішла.
— Просто залишила жінку, яка вмирала, саму, — констатувала Ніколь.
Клара відреагувала спокійно.
— Так. Я знаю, це звучить недбало, навіть егоїстично, але ми всі дуже довго доглядали за нею й одразу помічали зміни в її настрої та самопочутті. Ми всі вислизали на пів години, щоб випрати її речі, сходити в магазин або приготувати якусь легку їжу. Тож це було не так дивно, як здається. Рут ніколи б не пішла, — тепер Клара звернулася до Ґамаша, — якби був хоч би найменший натяк на те, що Тіммер зле. Для неї було справжнім жахом повернутися і знайти Тіммер мертвою.
— Отже, це було несподівано, — підсумував Бовуар.
— У цьому сенсі, так. Але згодом ми дізналися від лікарів, що так часто трапляється. Серце просто не витримує.
— А розтин проводили? — поцікавився Ґамаш.
— Ні. Ніхто не бачив у цьому потреби. А чому ви питаєте про смерть Тіммер?
— Просто хочу все ретельно перевірити, — відповів Бовуар. — Дві літні жінки помирають із різницею в кілька тижнів одна від одної в крихітному селі. Це викликає певні запитання. Ось і все.
— Але, як ви сказали, вони були літніми. Це очікувано.
— Якби одна з них не померла, отримавши дірку в серці, — вставила Ніколь.
Клара здригнулася.
— Можна вас на хвилинку?
Ґамаш вивів Ніколь на вулицю.
— Агенте, якщо ви коли-небудь будете поводитися з кимось так, як із місіс Морров, я заберу ваш значок і відправлю додому автобусом, це зрозуміло?
— А що не так із тим, що я сказала? Це правда.
— А ви думаєте, вона не знає, що Джейн Ніл убили стрілою? Ви справді не розумієте, що ви зробили не так?
— Я лише сказала правду.
— Ні, ви лише поводилися з іншою людиною, як із ідіоткою, і, як я зрозумів, навмисно завдали їй болю. Ваше завдання мовчки робити нотатки. Ми поговоримо про це сьогодні ввечері.
— Але…
— Я поставився до вас із ввічливістю та повагою, бо так я ставлюся до всіх. Але ніколи, ніколи не плутайте доброту зі слабкістю. Ніколи більше не сперечайся зі мною. Зрозуміли?
— Так, сер.
І Ніколь пообіцяла тримати свою думку при собі, якщо за її сміливість сказати те, про що всі думають, їй так віддячили. Коли її запитуватимуть прямо, вона відповідатиме односкладово. Отак.
— Оце картина Джейн, — мовила Клара, витягаючи з комори середнього розміру полотно і ставлячи його на мольберт. — Не всім вона сподобалася.
Ніколь ледве не сказала: «Нумо без жартів!», але згадала про свою обіцянку.
— А вам сподобалося? — запитав Бовуар.
— Спочатку ні, але що довше я дивилася, то більше мені подобалося. Щось ніби стало на свої місця. Наскальний малюнок перетворився на щось щемливо-зворушливе. Ось таким чином.
І Клара клацнула пальцями.
Ґамаш подумав, що йому доведеться витріщатися на цю картину все своє життя, перш ніж вона матиме бодай якийсь інакший вигляд, аніж безглуздий. Проте щось у цьому було, якийсь шарм.
— Це Неллі і Вейн, — сказав він, здивовано вказуючи на двох фіолетових людей на трибунах.
— А це Пітер. — Клара вказала на якусь примару з очима й ротом, але без носа.
— Як вона це зробила? Як вона примудрилася так влучно зобразити людей за допомогою двох крапок замість очей і кривої лінії замість рота?
— Я не знаю. Я художниця, була нею все своє життя, і я не здатна цього зробити. Але тут є щось більше. Є глибина. Хоча я дивлюся на неї зараз уже понад годину, а те мерехтіння не повторилося. Може, я надто сильно прагну побачити його. Може, магія спрацьовує лише тоді, коли ти її не шукаєш.
61
«Еншур» (англ.