Перші ознаки неприємностей з’явилися майже одразу. Він ледве натягнув тятиву. Це виявилося набагато важче, ніж він собі уявляв. Потім стріла, невпевнено затиснута між двома пальцями, почала стрибати по всьому луку, відмовляючись залишатися на маленькій виїмці спереду. Нарешті він був готовий стріляти. Він відпустив тятиву. Стріла вилетіла з лука й полетіла ледве не на милю вбік від мішені. А от сама тятива не промахнулася. За частку секунди, послаблена, вона вдарила Бовуара в лікоть з такою силою, що йому здалося, що він залишиться без руки. Він зойкнув і впустив лук, ледве наважуючись поглянути на руку, яку пекло пеком.
— Що сталося, містере Крофт? — різко кинув Ґамаш, прямуючи до Бовуара.
Крофт наче й не сміявся, але Ґамаш бачив, що він потішається.
— Не турбуйтеся, старший інспекторе. Він відбудеться синцем. Трапляється з усіма аматорами. Тятива зачепила його за лікоть. Як ви сказали, ми всі повинні бути готові до неприємностей.
Крофт пильно подивився на нього, і Ґамаш згадав, кому першому Крофт запропонував лук. Синець призначався йому.
— З тобою все гаразд?
Бовуар стискав свою руку й напружено шукав очима стрілу. Якщо він не розщепив стрілу Крофта, тоді його власна не влучила в ціль. Це завдавало майже такого самого болю, як і удар.
— Я в порядку, сер. То було більше від несподіванки, ніж від болю.
— Точно?
— Так.
Ґамаш повернувся до Крофта.
— Можете показати мені, як випустити стрілу, не забивши руку?
— Мабуть. Готові ризикнути?
Ґамаш просто дивився на Крофта й чекав, відмовляючись грати у гру.
— Гаразд. Візьміть лук ось так. — Крофт став поруч Ґамаша й підвів його руку вгору, коли Ґамаш узяв лук. — Тепер поверніть лікоть так, щоб він був перпендикулярний до землі. Ось так, правильно, — сказав Крофт. — Тепер тятива пройде поряд із вашим ліктем, а не заб’є. Імовірність, що вона поцілить у руку, значно зменшиться. Мабуть.
Ґамаш усміхнувся. Якщо тятива вдарить, то вдарить. Принаймні, на відміну від Бовуара, він був готовий.
— Що ще я маю робити?
— Тепер правою рукою установіть стрілу так, щоб її вістря лягло на цю маленьку дерев’яну виїмку на луку, а хвостовик уперся в тятиву. Добре. Тепер ви готові відтягувати тятиву. Не варто тільки утримувати тятиву занадто довго перед вистрілом. За секунду ви зрозумієте чому. Вирівняйтеся, тримайте тіло ось так.
Він повернув старшого інспектора боком до мішені. Ліва рука Ґамаша вже втомилася тримати важкий лук непорушно.
— Ось приціл.
Неймовірно, та Крофт показував на крихітну шпильку, на зразок тих, які Ґамаш виймав зі своїх сорочок після хімчистки.
— Наводите головку шпильки в яблучко. Потім одним плавним рухом відтягуєте тятиву назад, перевіряєте прицілювання й відпускаєте тятиву.
Крофт відступив назад. Ґамаш опустив лук, щоб дати руці відпочити, перевів подих, прокрутив усі кроки в голові й перейшов до дій. Плавно підняв ліву руку й перед тим, як накласти стрілу, відвернув лікоть, щоб він не заважав тятиві. Потім установив наконечник на полиці, зафіксував хвостовик стріли в гнізді тятиви, навів мушку прицілу на яблучко й одним плавним рухом відтягнув тятиву назад. Хіба що рух вийшов не зовсім плавним. Було таке відчуття, ніби вся команда «Монреаль Канадієнс»[63] змагалась із ним у перетягуванні каната, смикаючи тятиву в інший бік. Злегка тремтливою правою рукою він примудрявся відводити тятиву далі й далі, доки вона не опинилася майже біля його носа, і тоді відпустив її. На той час йому було байдуже, чи відірве йому лікоть: він просто хотів відпустити цю кляту штуку. Стріла вилетіла, схибивши щонайменше на таку ж відстань, як і Бовуарова. Але тятива теж промахнулася. Вона з дзенькотом повернулася на місце, навіть не зачепивши руку Ґамаша.
— Ви хороший учитель, містере Крофт.
— Ви, напевне, дуже невибагливий. Подивіться, куди полетіла ваша стріла.
— Я її не бачу. Сподіваюся, вона не загубилася.
— Не загубилася. Вони ніколи не губляться. Я ще жодної не загубив.
63
«Монреаль Канадієнс» (англ.