— Інспекторе Бовуар, що ви думаєте?
— Ви ж мене знаєте, я завжди прагну перестрахуватися.
Ґамашу пригадалася карикатура, яку він вирізав із «Монреаль Газетт» багато років тому. На ній були зображені суддя та обвинувачений. Заголовок карикатури звучав так: «Присяжні визнали вас невинним, але про всяк випадок я даю вам п’ять років». Щодня він дивився на нього, усміхався, і в глибині душі знав, що це правда. Частина його прагнула діяти «про всяк випадок», навіть ціною свободи інших людей.
— Чим ми ризикуємо, залишаючи Метью Крофта на волі? — Ґамаш обвів поглядом стіл.
— Ну, — наважилася припустити Лакост, — у тому будинку може бути більше доказів, які до завтра він може знищити.
— Так, але хіба місіс Крофт не змогла б знищити їх так само легко? Адже саме вона кинула стрілу в піч і збиралася розрубати лук. Вона в цьому зізналася. Насправді, якщо є хтось, кому ми маємо висунути обвинувачення, то це вона. За знищення доказів. Я поясню вам свою думку.
Він узяв паперову серветку й витер руки, потім, нахилившись уперед, поклав лікті на стіл. Усі інші, крім Ніколь, зробили так само, надаючи зібранню таємничості.
— Припустімо, лук і наконечник стріли — саме ті, якими вбили Джейн Ніл. Так?
Усі кивнули. Що стосувалося їх, вони могли видихнути з полегшенням.
— Але котрий із них це зробив? Метью Крофт? Інспекторе Бовуар, що ви думаєте?
Бовуар усіма силами хотів, щоб винним був Метью Крофт. Але не сходилося, чорт забирай!
— Ні. Він був надто розслаблений на зборах громади. Він запанікував пізніше. Ні. Якби то був він, він почав би викручуватися раніше. Він не вміє приховувати свої почуття.
Ґамаш погодився:
— Викреслюємо містера Крофта. Як щодо Сюзанни Крофт?
— А от вона могла це зробити. Вона явно знала про лук і стрілу під час громадських зборів, вона ж знищила стрілу і, якби мала час, кинула б лук у піч. Але знову ж таки не сходиться.
— Якби вона вбила Джейн Ніл, вона б знищила стрілу й лук задовго до цього, — сказала Ніколь, нахилившись до групи. — Вона б одразу пішла додому й усе це спалила. Навіщо чекати, поки буде відомо, що ось-ось приїде поліція?
— Ти маєш рацію, — сказав Ґамаш, здивований і задоволений. — Продовжуй.
— Гаразд. Припустімо, це Філіпп. Йому чотирнадцять, так? Це старий лук, не такий потужний, як новіші. Не потребує стільки сили. Тож він бере старий дерев’яний лук і старі дерев’яні стріли й вирушає на полювання. Але помилково влучає в міс Ніл. Він підбирає стрілу й біжить додому. Але матуся дізнається про це…
— Як? — запитав Ґамаш.
— Як? — це зупинило Ніколь. Їй треба було подумати. — У нього могла бути кров на його одязі чи руках. Мати зрештою витягла б це з нього, можливо, якраз перед зборами. Вона повинна була піти, щоб дізнатися, що відомо поліції, але вона б залишила Філіппа вдома. Це пояснює її неабияке нервування на зборах.
— У цій теорії є якісь прогалини? — запитав Бовуар у присутніх, намагаючись уникнути ноти обнадійливості в голосі. Хоча він не сподівався на цілковиту відповідальність з боку Ніколь, вона справляла катастрофічно гарне враження. Він намагався не дивитися на неї, але нічого не міг удіяти. Звісно, вона дивилася йому в очі з ледь помітною посмішкою. Повільно, з насолодою вона відкинулася на спинку крісла.
— Молодець, Ніколь. — Ґамаш підвівся і кивнув їй.
«Потерпи, просто потерпи, — подумала вона, — скоро ти потішиш тата!»
— Отже, сім’я Крофтів сьогодні залишається на місці, поки ми не отримаємо результати лабораторних аналізів, — сказала Ґамаш.
Збори розійшлися, кожен із нетерпінням чекав на завершення розслідування наступного дня. І все ж Арман Ґамаш знав, що не варто покладатися лише на одну версію. Він хотів, щоб розслідування й надалі велося активно. Просто про всяк випадок.
Була вже майже п’ята, був час іти до бістро. Але спочатку він хотів дещо зробити.
Розділ сьомий
Ґамаш пройшов через бістро, кивнувши Ґабрі, який накривав столики. У ряду комерційних підприємств кожний наступний заклад був з’єднаний із попереднім, тож у задній частині кафе він виявив двері до сусідньої крамниці. «Myrna’s Livres, Neufs et Usagés»[65].
І от він стояв у книгарні, тримаючи в руках пошарпаний примірник «Буття». Він прочитав книжку кілька років тому, коли вона вперше вийшла з друку. Її назва завжди нагадувала йому про той день, коли його донька Енні, тоді першокласниця, прийшла додому з домашнім завданням з англійської: треба було назвати види бобів. Вона написала: «Зелені боби, жовті боби й людські боби»[66].
66
Дівчинка припустилася помилки через схожість у звучанні англійських слів