— Рут Зардо, ви сказали? — перепитав приголомшений Ґамаш.
Клара щойно процитувала один із його улюблених віршів. Тепер він опустився на коліна і продовжив його:
Це просто скочило з язика, вирвалося, ястаратимуся, побачите, я старатимуся. Ви не змуситемене нічого казати. Я просто піду якнайдалі, де ваммене ніколи не віднайти, не скривдити і не змуситиговорити.
— Хочете сказати, що це написала Рут Зардо? Зачекайте хвилинку…
Він згадав нотаріальну контору вранці і свій дискомфорт, коли почув імена виконавців заповіту Джейн. Рут Зардо, уроджена Кемп. Рут Зардо, лауреат премії генерал-губернатора, поетеса Рут Кемп? Обдарована письменниця, яка визначила велику канадську двозначність доброти і гніву? Яка озвучила невимовне? Рут Зардо.
— Чому саме цей вірш Зардо нагадує вам про те, що ми бачимо?
— Тому що, наскільки я знаю, у Трьох Соснах мешкають добрі люди. Але ця оленяча стежка наводить на думку, що один із нас гнилий. Той, хто стріляв у Джейн, знав, що цілився в людину, і хотів, щоб це сприймали як нещасний випадок на полюванні, ніби хтось чекав на оленя, який спуститься стежкою, і випадково застрелив Джейн. Але проблема в тому, що з луком і стрілами треба бути дуже близько. Досить близько, щоб бачити, у що цілишся.
Ґамаш кивнув. Він зрештою зрозумів. Іронія долі була в тому, що така чітка картина раптом відкрилася зі скрадка.
Повернувшись до бістро, Ґамаш замовив гарячого сидру й пішов мити руки. Підставив замерзлі руки під теплу воду й повибирав шматочки кори з подряпин. А потім приєднався до Клари, сівши поряд у крісло біля каміна. Вона потягувала пиво й гортала «Мисливську енциклопедію для хлопчиків». Клара поклала книгу назад на стіл і підсунулася до Ґамаша.
— Дуже розумно з вашого боку. Я зовсім забула про засідки, стежки і таке інше.
Ґамаш обхопив руками кухоль з гарячим ароматним сидром і чекав. Він відчував, що їй потрібно поговорити. Після невимушеної хвилини мовчання вона кивнула в бік зали бістро.
— Пітер там із Беном. Я не впевнена, що він навіть знає, що я не вдома.
Ґамаш озирнувся. Пітер розмовляв з офіціанткою, а Бен дивився в їхній бік. Але не на них. Він дивився на Клару. Зустрівшись очима з Ґамашем, він швидко перевів погляд на Пітера.
— Мені треба вам дещо сказати, — мовила Клара.
— Сподіваюся, це не прогноз погоди, — усміхнувся Ґамаш.
Клара мала збентежений вигляд.
— Продовжуйте, — заохотив він. — Щось пов’язане зі скрадком чи оленячою стежкою?
— Ні, це мені треба ще трохи обміркувати. Там було досить тривожно, а в мене зазвичай навіть голова не паморочиться.
Вона тепло йому всміхнулася, і він сподівався, що не почервонів. А Ґамаш справді думав, що все вже минуло. Що ж, осіб, які вважали його досконалим, на одну поменшало.
— То що ви хотіли розповісти?
— Це стосується Андре Маленфана. Ну, знаєте, чоловіка Йоланди. Під час ланчу я підійшла поговорити з Йоландою і почула, як він сміється наді мною. Це був незвичайний звук. Якийсь порожній і пронизливий. Їдкий. Джейн описувала подібний сміх одного з хлопців, які кидали гній.
Ґамаш усотував інформацію, дивився на вогонь і потягував сидр, відчуваючи, як тепла солодка рідина проходить через груди й розтікається по шлунку.
— Ви вважаєте, що його син Бернар був одним із тих хлопчиків?
— Саме так. Одного з тієї трійці там не було. Але Бернар був.
— Ми допитали Ґаса і Клода. Обидва заперечують, що були там, і це не дивно.
— Філіпп вибачився за те, що кинув гній, але це може нічого не означати. Усі діти бояться Берні. Думаю, Філіпп зізнався б навіть у вбивстві, аби той хлопець не побив його. Він їх усіх залякав.
— Чи можливо, що Філіппа там навіть не було?
— Можливо, але не вірогідно. Проте я точно знаю, що Бернар Маленфан кидав послід у Олів’є і Ґабрі й насолоджувався тим.
— Бернар Маленфан був троюрідним небожем Джейн Ніл, — повільно промовив Ґамаш, перебираючи в пам’яті родинні зв’язки.
— Так, — погодилася Клара, беручи жменю горішків до пива. — Але вони не були близькими, як вам відомо. Я не знаю, коли вона востаннє спілкувалася з Йоландою просто так. Між ними стався розрив.
— Що саме?
— Я не знаю подробиць, — нерішуче відповіла Клара. — Я лише знаю, що то було якось пов’язано з будинком. Домом Джейн. Він раніше належав її батькам, і між ними виникла якась суперечка. Джейн сказала, що колись вони з Йоландою були близькі. Йоланда приїздила до неї в гості, коли була дитиною. Вони грали в раммі та крибідж[72]. Була ще одна гра з чирвовою кралею. Щовечора вона клала карту на кухонний стіл і казала Йоланді запам’ятати її, бо вранці вона зміниться.