— Це правда. Його мати теж не з простих, але він був краще підготовлений. І все одно це був кошмар. А потім були змії. Одного разу на канікулах Бен і Пітер грали в ковбоїв у підвалі, коли натрапили на зміїне гніздо. Бен сказав, що вони були всюди в підвалі. І миші теж. Але тут у всіх є миші. Не в усіх є змії.
— А змії ще там?
— Я не знаю. Щоразу, коли Клара заходила до будинку Тіммер, вона бачила змій, що згорнулися калачиком у темних кутах, повзали під стільцями, звисали з балок. Можливо, то була лише її уява. Чи ні. Зрештою, Клара відмовилася заходити в будинок і не була там всуціль до останніх тижнів життя Тіммер, коли були потрібні волонтери. І навіть тоді вона ходила тільки з Пітером і ніколи не заходила до ванної кімнати. Вона знала, що змії скрутилися за запотілим бачком для унітазу. І ніколи, ніколи не спускалася в підвал. Ніколи близько не наближалася до тих дверей з кухні, біля яких вона чула ковзання, спорсання, відчувала запах болота.
Клара налила собі віскі, і вони вдвох дивилися у вікно на вікторіанські башти, що виднілися над деревами на пагорбі.
— А втім, Тіммер і Джейн були найкращими друзями, — сказав Ґамаш.
— Правда. Але ж Джейн ладнала з усіма.
— Окрім своєї племінниці Йоланди.
— Це нічого не доводить. Із Йоландою не ладнає навіть сама Йоланда.
— Ви не знаєте, чому Джейн нікого не випускала за межі кухні?
— Гадки не маю, — відповіла Клара, — але вона запросила нас на коктейль у свою вітальню після вернісажу в мистецькій галереї Вільямсбурга, щоб відсвяткувати прийняття «Ярмаркового дня».
— Коли вона це зробила? — запитав Ґамаш, нахилившись вперед.
— У п’ятницю, за обідом, після того як почула, що її картину погодили.
— Зачекайте хвилинку, — сказав Ґамаш, спираючись ліктями на стіл, ніби готуючись переповзти через нього й залізти їй у голову. — Ви хочете сказати, що в п’ятницю, перед смертю, вона запросила всіх на вечірку до себе додому? Уперше в житті?
— Так. Ми були на обідах і вечірках у неї вдома тисячі разів, але завжди на кухні. Цього разу вона уточнила, що запрошує нас до вітальні. Це важливо?
— Не знаю. Коли відкривається виставка?
— За два тижні.
Вони сиділи мовчки, думаючи про виставку. Потім Клара звернула увагу на час.
— Мені треба йти. Люди прийдуть на обід.
Він підвівся разом із нею. Вона усміхнулася йому.
— Дякую, що знайшли скрадок.
Ґамаш злегка вклонився їй і дивився, як вона пробирається між столиками, киваючи й махаючи людям, доки не дійшла до Пітера й Бена. Вона поцілувала Пітера в маківку. Обидва чоловіки, мов за командою, піднялися, і всі троє вийшли з бістро, наче одна родина.
Ґамаш узяв зі столу «Мисливську енциклопедію для хлопчиків» і перегорнув обкладинку. Усередині крупними, округлими літерами, ще не сформованим почерком було надряпано: «Б. Маленфан».
Коли Ґамаш повернувся до готелю, він застав Олів’є та Ґабрі за підготовкою до спільного обіду в Морров.
— У духовці є пиріг вівчаря[74] для вас, якщо захочете, — кинув Ґабрі, коли вони виходили.
Піднявшись нагору, Ґамаш постукав у двері агента Ніколь і запропонував зустрітися внизу за двадцять хвилин, щоб продовжити ранкову розмову. Ніколь погодилася.
Ґамаш сказав, що вони поїдять у готелі, тож можна бути в повсякденному одязі. Вона кивнула, подякувала йому, зачинила двері й повернулася до того, що робила останні пів години, відчайдушно намагаючись вирішити, що вдягнути. Котре з убрань, позичених у сестри Анжеліни, було ідеальним? Котре з них свідчило про розум, про силу, котре не дозволяло зневажати майбутнього старшого інспектора? Котре з них говорило: «Уподобай мене!»? Котре підходило?
Ґамаш піднявся на наступний поверх до своєї кімнати, відчинив двері й відчув, що його тягне до мідного ліжка, застеленого чистою білою ковдрою, з білими пуховими подушками. Він волів одного: зануритися в нього, заплющити очі й швидко та глибоко заснути. Зайвих меблів у кімнаті не було — заспокійливі білі стіни, комод із темно-вишневого дерева. На одній зі стін висів старий портрет олією. На дерев’яній підлозі лежав вицвілий, усіма улюблений східний килимок. Це була спокійна, приваблива кімната — Ґамаш майже піддався її затишку. Вагаючись, він зупинився посеред номера, а потім рішуче попрямував до ванної кімнати. Душ збадьорив його, і, переодягнувшись у повсякденний одяг, він зателефонував Рейн-Марі, зібрав свої нотатки й за двадцять хвилин повернувся до вітальні.
За пів години спустилася Іветт Ніколь. Вона вирішила вдягнути вбрання, що мало свідчити про силу. Коли вона увійшла, Ґамаш не відривав очей від своїх нотаток.
74
Пиріг вівчаря (англ.