— Чому ти не сказала мені? — запитав він. — Чому ти не покликала мене з собою?
Ось воно! Просте запитання. Пітер завжди вмів розбиратися в лайні. На жаль, сьогодні це було її лайно. Він поставив запитання, яке вона боялася поставити навіть собі. Чому вона цього не зробила? Раптом її прихисток, її острів, який невпинно ви́щав, почав тонути.
На цій ноті прибули гості. І тут Рут зробила дивовижну заяву, що вона теж має чим поділитися. «Смерть Джейн, мабуть, зворушила її до глибини душі», — подумала Клара. Її горе стояло на стійці. Джин «Танкарей», вермут «Мартіні і Россі» та шотландське віскі «Гленфіддік». Ціле багатство в пляшках, а Рут зазвичай не розкидалася грошима. Високою поезією рахунків не сплатиш. Насправді Клара не могла пригадати, коли Рут востаннє купувала собі випивку. А сьогодні літня жінка подолала довгий шлях до алкогольної крамниці у Вільямсбурзі й купила ці пляшки, а потім потягла їх через луку до їхнього будинку.
— Зупинись! — огризнулася Рут, махнувши ціпком на Пітера, який саме збирався відкрутити кришечку «Танкарею». — Це моє. Не чіпай. Хіба ти не маєш випивки, щоб запропонувати своїм гостям? — накинулася вона на Пітера, відштовхуючи його ліктем убік і засовуючи пляшки назад у паперові пакунки.
Притискаючи їх до себе, вона прошкутильгала до передпокою і поклала їх на підлогу під свою суконну куртку, як мати поклала б особливо дорогу їй дитину.
— Налий мені віскі! — гукнула вона звідти.
Дивно, але Клара почувалася комфортніше з цією Рут, ніж із тією, що виявила миттєво щедрість. Ця була дияволом, якого вона знала.
— Ти казала, що хочеш продати книжки? — запитала Мирна, заходячи до вітальні з келихом червоного вина в одній руці та пачкою лакричних асорті в іншій.
Клара пішла за нею, вдячна, що опинилася подалі від красномовної спини Пітера.
— Детективи. Я хочу купити ще кілька, та спершу треба позбутися старих.
Дві жінки неквапливо пройшлися вздовж книжкових шаф, що займали стіну навпроти каміна від підлоги до стелі. Мирна час від часу вибирала якусь книжку. У Клари були дуже специфічні смаки. Книжки були переважно англійськими й розповідали про сільський затишок у різних його проявах. Мирна могла годинами з насолодою переглядати книжкові шафи. Їй здавалося, що завдяки можливості роздивитися книжкову шафу людини та її візок із продуктами можна було багато чого дізнатися.
Мирна не вперше стояла перед цими книжками. Що кілька місяців ощадлива пара продавала деякі з них і замінювала іншими, також уживаними і також із крамниці Мирни. Назви пропливали повз. Шпигунські романи, книжки із садівництва, біографії, художня література, але здебільшого детективи. Книжки були вперемішку. На якомусь етапі була спроба навести певний порядок — книжки з реставрації творів мистецтва розставили за алфавітом, хоча одну з них повернули не туди. Недовго думаючи, Мирна поставила її на своє місце. Мирна здогадувалася, хто порушив порядок, але інші книжки стали жертвами щоденних літературних утіх.
— Ось, — Мирна поглянула на свій стос, коли вони дійшли до кінця книжкової шафи. З кухні долинув манкий аромат улюбленої їжі. Думки Клари полинули за її носом, і вона знову побачила Пітера, застиглого в гніві. Чому вона одразу не розповіла йому про скрадок і стежку?
— Я дам тобі за них по долару, — сказала Мирна.
— Як щодо того, щоб обміняти їх на інші?
Це був знайомий і відпрацьований танок. Дві жінки закружляли одна одну й вийшли, обидві задоволені. До них приєдналася Рут і стала читати відгуки на задній обкладинці книжки Майкла Іннеса[79].
— З мене вийшов би добрий детектив.
У приголомшеній тиші Рут пояснила:
— На відміну від тебе, Кларо, я бачу людей такими, якими вони є насправді. Я бачу темряву, злість, дріб’язковість.
— Ти створюєш їх, Рут, — уточнила Клара.
— Це правда, — зареготала Рут і несподівано стиснула Клару в напрочуд сильних обіймах. — Я нестерпна, і мене не люблять…
— Я нічого не чула, — сказала Мирна.
— Цього не можна заперечувати. Це мої найкращі якості. Решта — то вітрина. Узагалі, справжня загадка в тому, чому більшість людей не стає вбивцями. Напевне, жахливо бути людяним. Я чула в алкогольній крамниці, що той великий бовдур Ґамаш обшукував будинок Крофта. Смішно.
Вони повернулися на кухню, де на столі в паруючих горщиках стояв обід. Усе було готове — тільки накладай собі в тарілку. Бен налив Кларі келих червоного вина й сів поруч.
— Про що ви говорили?
— Я сама не знаю. — Клара всміхнулася в добре обличчя Бена. — Рут сказала, що Ґамаш обшукував будинок Крофта. Це правда?
79
Джон Іннес Макінтош Стюарт, більш відомий як Майкл Іннес (1906–1994) — англійський (шотландський) письменник, перекладач, історик літератури.