Бовуар дивився на нього. «О Господи, я повинен піднятися, напевне?» — подумав Ґамаш. Дотягнувшись до слизьких дерев’яних планок, він почав підніматися. Він заліз на платформу, притиснувся спиною до кострубатого стовбура й ухопився за перила.
— Наркота!
— Перепрошую? На мить Ґамаш подумав, що Бовуар розгадав його таємницю й називає його…[84]
— Марія і Хуан! Марихуана. Тут збирають не тільки гарбузи. У районах зараз сезон наркотиків. Можливо, Джейн Ніл убили плантатори після того, як вона виявила їхній урожай. Вона повсюди ходила, так? Бог свідок, що це багатомільйонний бізнес, і людей іноді вбивають.
— Це правда, — Ґамаш був заінтригований цим припущенням, за винятком одного, — проте більша частина плантацій належить «Пекельним янголам» та «Рок-машині» — байкерським бандам.
— Точно. Це територія «Пекельних янголів». Не хотів би мати з ними справу. Вони вбивці. Як думаєте, ми можемо перевести Ніколь до відділку боротьби з наркотиками?
— Зосередься, Бовуаре. Джейн Ніл убили сорокарічною старою стрілою. Коли ти востаннє бачив байкера з луком і стрілами?
Це було слушне зауваження, про яке Бовуар не подумав. Він був радий, що порушив це питання перед шефом тут, висячи над землею, а не в оперативному штабі, повному агентів. А Ґамаш, тримаючись за перила, думав про те, як би він потрапив униз, якщо б раптом знадобився туалет. Бовуар перекинув ногу через край, намацав драбину й почав спускатися. Ґамаш прочитав коротеньку молитву, повільно дістався краю, закинув ногу й не відчув нічого, окрім порожнечі. Потім рука схопила його за щиколотку й скерувала ногу на першу сходинку.
— Навіть вам час від часу потрібна невеличка допомога. — Бовуар поглянув на нього, а потім похапцем спустився вниз.
— Гаразд, давайте ваші звіти. — За кілька хвилин Бовуар уже приводив брифінг. — Лакост, ти перша.
— Метью Крофт. Тридцять вісім, — почала вона, вийнявши ручку з рота. — Голова дорожнього департаменту округу Сент-Ремі. Я розмовляла з керівником округу, він не втомлювався хвалити Крофта. Насправді я жодного разу не чула такої похвали з часів власної атестації.
Присутні вибухнули сміхом. Жан Ґі Бовуар, який проводив у них атестацію, був відомий своєю суворістю.
— Утім, один звільнений працівник подав скаргу. Сказав, що Крофт побив його.
— Хто це був? — запитав Ґамаш.
— Андре Маленфан.
Почувся гул розуміння.
— Крофт переміг, беззаперечно. Звинувачення відхилили. Але до того Маленфан устиг звернутися до місцевих газет. Мерзенний тип. Наступна — Сюзанна Беланже. Теж тридцять вісім. Заміжня за Крофтом п’ятнадцять років. Працює на пів ставки в копіювальній конторі Дага у Сен-Ремі. Погляньмо, що ще… — Лакост прогорнула свої нотатки, щоб знайти що ще варто сказати про цю жінку, яка вела тихе, нічим не примітне життя.
— Жодних арештів? — запитала Ніколь.
— Тільки один за вбивство старої жінки минулого року.
Ніколь зробила кисле обличчя.
— А що Філіпп?
— Йому чотирнадцять, він у дев’ятому класі. Мав «В+»[85] до минулого Різдва. Потім щось сталося. Його оцінки почали погіршуватися, і його ставлення до навчання змінилося. Я говорила зі шкільним психологом. Вона каже, що гадки не має, що з ним відбувається. Можливо, наркотики. Можливо, проблеми вдома. Каже, що в чотирнадцять років більшість хлопців стають трохи дивакуватими. Вона не здавалася надто стурбованою.
— Не знаєте, чи грав він у шкільних спортивних командах? — поцікавився Ґамаш.
— Грав у баскетбол і хокей, хоча в цьому семестрі потрапити в баскетбольну команду не намагався.
— У них є команда зі стрільби з лука?
— Так, сер. Він ніколи в ній не був.
— Гаразд, — сказав Бовуар. — Ніколь, а як щодо заповіту?
Іветт Ніколь зазирнула у свій записник. Або радше вдала. Вона зовсім забула. Ну, не зовсім. Вона згадала наприкінці вчорашнього дня, але на той час уже розкрила справу й не хотіла марнувати час. Ба більше, вона гадки не мала, як дізнатися, чи існує інший заповіт, а виставляти своє невігластво напоказ перед так званими колегами, які вже довели свою безпомічність, абсолютно не мала наміру.
— Заповіт Стіклі — останній, — сказала Ніколь, дивлячись в очі Бовуару. Бовуар завагався, але потім опустив погляд.
Звіти тривали. Напруження в кімнаті зростало, оскільки єдиний телефон, дзвінка на який вони всі чекали — стільник у великій руці Ґамаша, — мовчав.
Джейн Ніл, згідно з повідомленнями, була відданою і шанованою вчителькою. Вона дбала про своїх учнів настільки, що іноді їм її бракувало. Її особисті фінанси були в порядку. Вона була церковним старостою в церкві Святого Томаса й активісткою Спілки вірянок в англіканській церкві, організовувала благодійні розпродажі та зустрічі. Вона грала в бридж і була пристрасною садівницею.
84
Бовуар уживає слово