Недільного ранку її сусіди нічого не бачили й не чули.
«На Західному фронті без змін»[86], — подумав Ґамаш, слухаючи звіт про це тихе життя. Якимсь чином у нього виникла дивна думка, що смерть такої доброї душі не була помічена. Дзвони в церкві щосили не забили. Про її смерть не сповістили ні миші, ні олені. Земля не здригнулася. А мала б здригнутися. Якби він був Богом, вона здригнулася б. Натомість в офіційному звіті з’явиться рядок: «Її сусіди нічого не помітили».
Агенти закінчили доповідати, команда повернулася до телефонних дзвінків і паперової роботи. Арман Ґамаш почав ходити. Зателефонувала Клара Морров, щоб сказати Ґамашу, що скрадок побудував батько Метью Крофта. Це був цікавий факт, якщо враховувати їхні підозри.
О десятій п’ятнадцять із його долоні задзвонив стільник. Телефонували з лабораторії.
Розділ дев’ятий
Метью Крофту на все життя судилося запам’ятати, де він був, коли під’їхали поліцейські машини. Кухонний годинник показував три хвилини на одинадцяту. Він очікував їх значно раніше. Чекав із сьомої ранку.
Щоосені, у сезон заготівок, мати Сюзанни Марта приїжджала зі своєю сумкою старих сімейних рецептів. Кілька днів обидві жінки займалися консервацією, і Марта незмінно запитувала: «Коли свіжий огірок стає маринованим?».
Спочатку він намагався відповісти на це запитання так, ніби вона справді хотіла це знати. Але з роками він зрозумів, що відповіді немає. У який момент відбуваються зміни? Іноді раптово. Як моменти прозріння в нашому житті, коли ми раптом щось бачимо. Але часто це поступова зміна, еволюція.
Протягом чотирьох годин очікування Метью гадав, що сталося. Коли все почало йти не так? На це запитання він теж не мав відповіді.
— Доброго ранку, містере Крофт.
Старший інспектор Ґамаш мав спокійний, солідний вигляд. Жан Ґі Бовуар стояв поруч із Ґамашем, за ним — жінка-офіцер, а трохи позаду — чоловік, якого Метью ще не зустрічав. Середнього віку, у костюмі й краватці, волосся з посивілими пасмами, консервативна стрижка.
Ґамаш простежив за поглядом Крофта.
— Це Клод Ґіметт. Він із опікунської служби провінції. Ми отримали результати аналізів лука і стріл. Можна увійти?
Крофт відступив назад, і вони увійшли до будинку. Інстинктивно він провів їх на кухню.
— Було б дуже добре, якби ви і ваша дружина були тут зараз разом.
Крофт кивнув і пішов нагору. Сюзанна сиділа на краю ліжка. Вона одягалася весь ранок — натягувала по одному предмету за раз, а потім, знесилена, падала на ліжко. Нарешті, близько години тому, остання одежина була надіта. З тілом було все чудово, та її обличчя мало жахливий вигляд, і цього не можна було приховати.
Вона намагалася молитися, але забула слова. Натомість вона повторювала єдине, що могла пригадати:
Хлопчику сумний, прийди та засурми —
Вівці на лузі, корова в кукурудзі.
Вона читала це Філіппу, коли він був маленьким, але тепер не могла пригадати решту. Віршик здавався їй дуже важливим, хай і не був молитвою. Він був чимось більшим, бо доводив, що вона була хорошою матір’ю.
Доводив, що вона любила своїх дітей. «Це доказ того, — прошепотів голос маленької дівчинки в її голові, — що ти ні в чому не винна». Але вона не могла згадати решту віршика.
Тож, можливо, провина була її.
— Вони тут, — сказав Метью, стоячи на порозі. — Вони хочуть, щоб ти спустилася.
Коли Сюзанна з’явилася поруч із Метью, Ґамаш підвівся і взяв її за руку. Вона сіла на запропонований стілець, наче стала гостею у власному домі. На власній кухні.
— Ми отримали результати лабораторних аналізів, — Ґамаш одразу перейшов до справи. Було б жорстоко заходити здалеку. — Кров Джейн Ніл була на луку, який ми знайшли у вашому підвалі. Вона також була на деяких предметах одягу, що належать Філіппу. Наконечник стріли збігається з раною. Пір’я, знайдене в рані, було того ж типу й віку, що й пір’я у старому сагайдаку. Ми вважаємо, що ваш син випадково вбив Джейн Ніл.
Ось і все.
— Що з ним буде? — запитав Метью, навіть не намагаючись сперечатися.
— Я хотів би поговорити з ним, — сказав мсьє Ґіметт. — Моя робота — представляти його інтереси. Я прийшов сюди з поліцією, але я не працюю на них. Офіс опікунів Квебеку не залежить від поліції. Фактично, я працюю на Філіппа.
86
«На Західному фронті без змін» — антивоєнний роман німецького письменника Еріха Марії Ремарка, виданий 1929 року.