— Продовжуйте. Стає щодалі цікавіше. Отже, стара леді відкинулася, а я повинен нетямитися від горя? Але мене там не було, пам’ятаєте?
— Я забув, — сказав Ґамаш. — То дозволь мені продовжити. Ти кмітливий хлопець. — Тут Філіпп насупився. Йому явно не подобалося таке поблажливе ставлення. — Ти зрозумів, що вона мертва. Ти шукав стрілу і знайшов її, так кров потрапила на твої руки й одяг. Потім ти повернувся додому й сховав лук і стрілу в підвалі. Але твоя мати помітила плями на твоєму одязі й запитала про них. Ти, напевне, вигадав якусь історію. Але вона також знайшла в підвалі лук і стріли. Почувши про смерть Джейн Ніл, вона склала все докупи. Вона спалила стрілу, та не лук, бо він був занадто великий, щоб поміститися в топці.
— Слухайте, чоловіче. Я розумію, що ви старий, тож дозвольте мені повторити повільно. Мене там не було. Я цього не робив. Comprends?[87].
— Тоді хто це зробив? — запитав Ґіметт.
— Подумаймо, хто це міг зробити. Ну, хто в цьому будинку є досвідченим мисливцем?
— Ти хочеш сказати, що міс Ніл убив твій батько? — запитав Ґіметт.
— Ви двоє ідіотів? Звісно, він це зробив.
— А як щодо плям крові на твоєму велосипеді? На твоєму одязі? — здивовано запитав Ґіметт.
— Слухайте, я розповім вам, що сталося. Можливо, ви захочете записати мої слова.
Але Ґамаш не зрушив з місця, просто мовчки дивився на Філіппа.
— Мій батько прийшов додому геть засмучений. Його рукавички були всі в крові. Я вийшов подивитися, чи можу допомогти. Щойно він побачив мене, то обійняв і вхопив за руки, шукаючи підтримки. Він дав мені закривавлену стрілу й лук і велів покласти їх у підвал. У мене виникли підозри.
— І що здалося тобі підозрілим? — запитав Ґіметт.
— Після полювання батько завжди чистив своє спорядження. Тому це було дивно. І в кузові вантажівки не було оленя. Я просто додав два і два й збагнув, що він когось убив.
Ґіметт і Ґамаш перезирнулися.
— За підвал відповідаю я, — продовжив Філіпп. — Тож, коли він наказав мені покласти туди закривавлені речі, я замислився, чи не підставляє він мене. Та я все одно поклав їх туди, а він почав кричати на мене: «Дурний хлопчисько, забери свій довбаний велосипед з дороги!». Перш ніж я встиг помити руки, мені довелося прибрати велосипед. Ось звідки на ньому з’явилися плями крові.
— Я хотів би побачити твою ліву руку, покажи, будь ласка, — попросив Ґамаш.
Ґіметт повернувся до Філіппа:
— Раджу не робити цього.
Філіпп знизав плечима й відсунув назад вільний рукав, оголивши яскравий фіолетовий синець. Точно такий, як у Бовуара.
— Звідки він у тебе? — запитав Ґамаш.
— А як більшість дітей отримують синці?
— Ти впав? — поцікавився Ґіметт.
Філіпп закотив очі.
— А ще як?
Ґіметт запитав серйозно:
— Це твій тато зробив з тобою?
— Ясна річ.
— Він не робив цього. Він не міг!
Метью мовчав, наче раптово втратив усю життєву силу. Це Сюзанна нарешті набула голосу й запротестувала. «Вони, либонь, неправильно почули, неправильно зрозуміли, помилилися».
— Філіпп не міг такого сказати.
— Ми знаємо, що ми чули, місіс Крофт. Філіпп каже, що його батько знущається над ним і через страх перед побоями Філіпп допоміг Метью приховати його злочин. Ось звідки кров на ньому і його відбитки на луку. Він каже, що його батько вбив Джейн Ніл.
Клод Ґіммет пояснив усе вдруге і знав, що, можливо, йому доведеться робити це ще не раз.
Здивований, Бовуар перехопив погляд Ґамаша й побачив те, що рідко коли спостерігав у Армані Ґамаші. Злість. Ґамаш перевів погляд із Бовуара на Крофта. Занадто пізно Метью зрозумів, що помилявся. Він думав, що загроза його домівці й родині надходить іздалеку. Він ніколи, ніколи не уявляв, що весь цей час небезпека була поряд.
— Його правда, — сказав Крофт. — Я вбив Джейн Ніл.
Ґамаш заплющив очі.
— О Метью, будь ласка! Ні! Не треба! — Сюзанна повернулася до присутніх, наче пазурами, ухопившись у руку Ґамаша. — Зупиніть його! Він бреше.
— Думаю, ваша дружина має рацію, містере Крофт. Я досі вважаю, що Філіпп убив міс Ніл.
— Ви помиляєтеся. Це зробив я. Усе, що каже Філіпп, — правда.
— І побої?
Метью подивився під ноги й нічого не відповів.
— Їдьмо з нами до відділку в Сен-Ремі, — сказав Ґамаш.
Бовуар помітив, як і решта, що це було прохання, а не наказ. І вже точно не арешт.
— Так. — Крофт, здається, відчув полегшення.
— Я їду з вами, — вигукнула Сюзанна, підхопившись зі стільця.