— Я не згоден, сер. Поміж іншого, ви завжди вчили мене, що ми ніколи не можемо знати, що відбувається за зачиненими дверима. Що насправді відбувається в будинку Крофта? Так, Метью Крофт справляє враження вдумливої та розсудливої людини, але ми не раз переконувалися: в очах сторонніх людей саме такий вигляд і мають кривдники. Вони мусять. Це їхній камуфляж. Метью Крофт цілком може бути насильником.
Бовуару здавалося нерозумним читати Ґамашу лекції про те, чого він сам навчився від нього, але він вважав, що їх не зайве повторити.
— А як же публічні збори, коли він виявився таким корисним? — запитав Ґамаш.
— Зарозумілість. Крофт сам визнає: він не очікував, що ми його знайдемо.
— Вибач, Жане Гі. Я просто не вірю в це. У нас немає проти нього абсолютно ніяких фізичних доказів. Лише звинувачення дуже злого підлітка.
— Його син із синцем.
— Так. І синець точнісінько як у тебе.
— Але ж він раніше стріляв із лука. Крофт казав, що тільки новачки отримують такі синці.
— Так, але Крофт також сказав, що перестав полювати кілька років тому, тож він відтоді не брав свого сина на полювання, — міркував Ґамаш. — Це довго для дитини. Філіпп, напевне, утратив навичку. Повір мені, цей хлопець випускав стрілу не далі як два дні тому.
Вони мали проблему й усвідомлювали це. Що робити з Метью Крофтом?
— Я зателефонував до прокуратури в Ґренбі, — сказав Ґамаш. — Вони пришлють когось. Скоро вже має тут бути. Хай він і вирішує.
— Вона.
Бовуар кивнув у бік скляних дверей, за якими терпляче чекала жінка середнього віку з портфелем у руці. Він підвівся і провів її до тісного кабінету.
— Maître Brigitte Cohen[89], — оголосив Бовуар.
— Bonjour, Maître Cohen[90]. Уже майже перша година; ви їли?
— Лише бріош по дорозі сюди. Вважаю, що перекусила.
За десять хвилин вони сиділи в затишному кафе навпроти будівлі відділку й замовляли ланч. Бовуар стисло ознайомив мадам Коен із ситуацією. Вона миттєво вловила важливі деталі.
— Отже, той, проти кого є всі докази, не хоче зізнаватися, а той, на кого немає доказів, наполягає, що винний. На перший погляд здається, що батько захищає сина. Проте, коли ви тільки-но прибули, старший інспекторе, він, здавалося, був готовий дозволити, щоб його сина звинуватили у злочині.
— Це правда.
— Що змусило його передумати?
— Гадаю, він був приголомшений і глибоко вражений звинуваченнями сина. Не думаю, що він узагалі очікував такого розвитку подій. Важко сказати, звісно, та в мене таке відчуття, наче колись це був дуже щасливий дім, але то вже давно. Після зустрічі з Філіппом мені здається, що він буквально випромінює нещастя. Я бачив таке раніше. Зла дитина править домом, бо батьки її бояться.
— Так, я теж це бачила. Ви ж не маєте на увазі, що вони фізично бояться? — запитала Коен.
— Ні, емоційно. Думаю, Крофт зізнався, бо не зміг винести думки Філіппа про себе. Це був відчайдушний, навіть на мить божевільний вчинок, спрямований на те, щоб повернути свого сина. Довести Філіппу, що він його любить. Здається, що в цьому також був елемент… чого ж? — Ґамаш згадав обличчя Крофта, коли той сидів за кухонним столом навпроти нього. — То було схоже на самогубство. Він підкорився долі. Думаю, він не витримав болю від синового звинувачення, тож просто здався.
Ґамаш подивився на двох своїх співрозмовників і злегка всміхнувся.
— Це все припущення, звісно. Просто враження, яке в мене склалося. Сильний чоловік, який нарешті зламався й підіймає руки вгору. Він зізнається у злочині, якого не скоював. Але Метью Крофт саме такий, сильний чоловік. Людина з переконаннями. Колись він про це пошкодує, сподіваюся, скоро. З того, що я бачив, Філіпп дуже злостивий і домігся того, щоб родина затямила: йому не можна суперечити. — Ґамаш пригадав руку Крофта на ручці дверей, а потім те, як він її знімав. Ґамаш був під враженням, що в минулому Філіпп улаштував батькові пекло за те, що той відчинив двері без дозволу, і Крофт добре засвоїв той урок.
— Але чому він такий злостивий? — запитав Бовуар.
— А чому чотирнадцятирічні підлітки бувають злостивими? — відповіла запитанням Коен.
— Є нормальна злість, а є злість, яка вихлюпується на всіх навколо. Як кислота. — Бовуар розповів історію про послід, яким підлітки кидалися в Олів’є та Ґабрі.
— Я не психолог, але схоже, що цей хлопець потребує допомоги.
— Я згоден, — сказав Ґамаш. — Але Бовуар поставив слушне запитання. Чому Філіпп такий дратівливий? Чи міг він зазнати насильства?