— Як ви дізналися про Філіппа?
— Щойно ми повернулися додому. Сюзанна мовчала в машині, а коли ми приїхали, напала на мене. Вона була розлючена, ледве не накинулася на мене з кулаками, тому що я запросив вас до нас знову, щоб подивитися на лук і стріли. Тоді вона розказала мені. Вона дізналася, бо знайшла одяг Філіппа з плямами крові на ньому: він залишив його в кошику для брудної білизни. Потім вона спустилася в підвал і знайшла закривавлену стрілу. Вона почула цю історію від Філіппа. Він думав, що вбив міс Ніл, тому схопив закривавлену стрілу і побіг, думаючи, що вона його. Він не подивився на неї, так само як і Сюзанна. Гадаю, вони не помітили, що стріла не така, як інші. Сюзанна спалила її.
— Що ви зробили, коли все те почули?
— Я кинув його одяг у піч, але потім прийшли ви, і я велів Сюзанні спалити лук, усе знищити.
— Але вона цього не зробила.
— Ні. Коли я кинув одяг у топку, полум’я згасло, тож їй довелося знову розпалювати піч. Потім вона зрозуміла, що лук доведеться розрубати. Вона подумала, що не зможе зробити цього без зайвого шуму, тож піднялася нагору, щоб попередити мене. Але ви не дозволили їй спуститися. Вона збиралася зробити це, поки ми стрілятимемо.
— Звідки ви дізналися, як лежало тіло міс Ніл?
— Філіпп показав мені. Я пішов до його кімнати, щоб подивитися йому в очі й почути історію від нього. Він не хотів говорити зі мною. Коли я виходив, він підвівся і показав це. — Крофт здригнувся від цього спогаду, спантеличений незрозумілою поведінкою своєї дитини. — Тоді я не знав, що він мав на увазі, але пізніше, коли ви попросили мене показати, як вона лежала, я зрозумів. Тож я просто зробив те, що й Філіпп. Що це означає? — Крофт кивнув у бік стріли.
— Це означає, — сказав Бовуар, — що хтось інший випустив стрілу, яка вбила міс Ніл.
— Це означає, — пояснив Ґамаш, — що то майже напевно було навмисне вбивство.
Бовуар розшукав суперінтенданта Мішеля Бребо в Монреальському ботанічному саду, де він працював волонтером в інформаційному кіоску одну неділю на місяць.
Людям, які зібралися навколо, чекаючи, щоб запитати, де розташований японський сад, залишалося тільки дивуватися широті повноважень волонтерів.
— Я згоден, це схоже на вбивство, — говорив Бребо телефоном, киваючи й усміхаючись до туристів, що стояли перед ним і чекали, поки він звільниться. — Я даю вам дозвіл розслідувати цю справу як навмисне вбивство.
— Взагалі-то, сер, я сподівався, що розслідування вестиме старший інспектор Ґамаш. Він мав рацію, Метью Крофт не вбивав міс Ніл.
— Ви справді думаєте, що річ саме в цьому, інспекторе? Армана Ґамаша відсторонили не тому, що ми розійшлися в думках щодо того, хто це зробив, а тому, що він відмовився виконувати прямий наказ. І тут нічого не змінилося. Крім того, наскільки я пам’ятаю, якби його воля, то він заарештував би чотирнадцятирічного хлопця.
Один із туристів схопив за руку свого сина-підлітка, який був настільки шокований, що дозволив батькові потримати її якусь долю секунди.
— Ну, не заарештував би, не зовсім так, — сказав Бовуар.
— Ви не допомагаєте цим справі, інспекторе.
— Так, сер. Старший інспектор знає цю справу й цих людей. Минув уже тиждень, і ми дозволили слідам охолонути, бо були змушені розглядати це як імовірний нещасний випадок. Буде логічно, якщо він очолить це розслідування. Ви це знаєте, і я це знаю.
— І він це знає.
— Гадаю, я мушу погодитися. Voyons[96], що важливіше — покарати чи отримати найкращі результати?
— Гаразд. І скажіть йому, що йому пощастило мати такого адвоката, як ви. Шкода, що в мене немає.
— Він у вас є.
Коли Бребо поклав слухавку, він перевів погляд на місце, де стояли туристи, і побачив, що біля кіоску нікого не було.
— Дякую, Жане Ґі, — Ґамаш узяв у нього посвідчення, значок і пістолет. Він думав про те, чому йому так боляче було від них відмовлятися. Багато років тому, коли він уперше отримав посвідчення і пістолет, Ґамаш відчував себе прийнятим, успішним в очах суспільства і, що важливіше, в очах своїх батьків. Потім, коли посвідчення і пістолет довелося віддати, раптом з’явився страх. У нього не просто забрали зброю, його позбавили схвалення. Страх минув, залишилося хіба що відлуння, примара того невпевненого в собі юнака, яким він колись був.