Реальною ж кримінальна відповідальність стає для цієї особи з моменту набрання законної сили вироком суду, яким вона визнана злочинцем, і їй, як правило, призначено певне покарання, відбування якого пов’язане з низкою додаткових обмежень прав і свобод засудженої особи.
Таким чином, визначення кримінальної відповідальності на підставі дослідження чинного КК, як передбаченого КК України обмеження прав і свобод особи, винної у вчиненні злочину, яке індивідуалізується судом і застосовується спеціальними органами держави, поєднує в собі два види кримінальної відповідальності — потенційну і реальну.
1.1.4. Кримінальна відповідальність і кримінально-правові відносини
Правовідносини, як відомо, є одним із складових елементів механізму правового регулювання. Проблема правовідносин у кримінальному праві завжди була у полі зору вітчизняних криміналістів, хоча багато її аспектів так і залишаються спірними. Зокрема, не досягнуто єдності у розумінні самого поняття «кримінально-правові відносини», їх змісту, видів, моменту виникнення і припинення тощо. Втім, визначеність у цих проблемах має важливе значення для застосування кримінального закону як у разі притягнення особи до кримінальної відповідальності (тим більше, що деякі криміналісти ототожнюють кримінальну відповідальність і кримінальні правовідносини), так і у разі звільнення особи від такої відповідальності.
У загальній теорії права правові відносини визначаються більшою частиною авторів як урегульовані нормою права реальні конкретні суспільні відносини в єдності їх форми і змісту[53], як такі відносини, учасники яких взаємно наділені правами і обов’язками[54]. Л. С. Явич визначає правовідносини як «різновид суспільних відносин, які за своєю формою виступають як індивідуально визначений зв’язок уповноважених і зобов’язаних осіб, які реалізують свої суб’єктивні права і виконують покладені на них юридичні обов’язки»[55].
У цілому, ґрунтуючись на такому підході, визначають кримінальні правовідносини і криміналісти. Так, на думку О. І. Санталова, кримінально-правові відносини — це урегульовані нормами кримінального права відносини між державою і особою, яка вчинила суспільно небезпечне діяння[56].
Подібно визначає кримінальні правовідносини Н. А. Огурцов, який вважає, що їх суть зводиться до відносин держави з особою, яка вчинила злочин (злочинцем)5[57]
Отже, не вдаючись до більш поглибленого аналізу поглядів на поняття кримінальних правовідносин, можна констатувати, що в цілому на сьогодні у кримінально-правовій літературі склалося розуміння їх як врегульованих нормами кримінального права відносин між державою та особою, що вчинила злочин. Принципово з таким підходом, мабуть, можна погодитися, оскільки він, як було зазначено, ґрунтується на загальнотеоретичному вченні про сутність правовідносин[58].
Проте, досі залишається дискусійним питання про момент виникнення кримінально-правових відносин, так само, як і про моменти виникнення та припинення кримінальної відповідальності. Безумовно, вирішення даного питання прямо залежить від погляду авторів на зміст та види кримінальної відповідальності. Внаслідок цього автори, які вважають кримінальну відповідальність обов’язком винного перетерплювати певний негативний вплив з боку держави, в основному пов’язують момент її виникнення з моментом вчинення злочинного діяння[59].
Прихильники визначення кримінальної відповідальності як реального, фактичного перетерплювання особою покладених на неї позбавлень, як правило, момент виникнення кримінальної відповідальності пов’язують із винесенням судом обвинувального вироку[60] або з моментом початку відбування покарання за обвинувальним вироком суду. С. Н. Братусь, зокрема, зазначає, що «потрібно розрізняти момент виникнення кримінально-правових відносин і момент виникнення кримінальної відповідальності. Перше, як справедливо вважає більшість криміналістів, виникає… з моменту вчинення злочину. Друга (відповідальність) починається з моменту відбування покарання за обвинувальним вироком суду»[61].
54
Матузов Н. И. Общие правоотношения и их специфика И Правоведение — 1976. — № 3. — С. 30.
57
Огурцов Н. А. Правоотношения и ответственность в советском уголовном праве: Учебное пособие — Рязань, 1976, — С. 27.
58
Автор свідомо не розглядає позицію щодо виділення, крім зазначених, т. зв. відносин, пов’язаних з утриманням особи від вчинення злочину, та регулятивних відносин, які складаються з приводу правомірної поведінки особи, оскільки це явно виходить за межі дослідження.
59
Див.: Пионтковский А. А. Правоотношение в уголовном праве // Правоведение — 1962 — № 2, — С. 89; Кривоченко Л. Н. Освобождение от уголовной ответственности с применением мер общественного или административного воздействия. Учебное пособие. — X., 1981. — С. 7; Дубинин Т. Т. О моменте возникновения уголовной ответственности // В сб.: Основания и порядок реализации уголовной ответственности. — Куйбышев, 1989. — С. 38, тощо.